Дослідниця української минувшини: 124 роки тому народилася етнографиня Катерина Грушевська

День народження однієї з перших українських етносоціологинь, редакторки й упорядниці наукових видань та часописів, помічниці та соратниці свого батька, відомого історика Михайла Грушевського.

Донька Голови Центральної Ради Михайла Грушевського Катерина Грушевська народилася 21 червня 1900 року у Львові. Її мати, Марія-Іванна з дому Вояківських, мала педагогічну освіту, знала польську, французьку, англійську, норвезьку мови, була активною учасницею феміністичного руху в Галичині, засновницею товариства «Руська охоронка» (пізніше – «Українська захоронка»), яке дбало і про дітей, відкриваючи дитячі садочки, і про їхніх матусь, відкриваючи перед ними нові перспективи. Про це йдеться на сайті Українського інституту національної пам'яті.

Катерина змалку мала слабке здоров’я (були підозри на сухоти), тому початкову освіту отримала вдома. Крім занять із мамою, вона посилено вчила французьку мову з донькою Михайла Драгоманова Аріадною, випускницею університету в Сорбонні. Книги з історії та наукові розвідки Катрусі радив Михайло Грушевський, з яким у неї до кінця життя збереглися теплі довірливі стосунки.

Катерина Грушевська

У 1914-му році Катерина мала піти в гімназію, але розпочалася Перша світова війна. Грушевські повертаються до Києва, де Михайла Сергійовича заарештовують і висилають у Симбірськ, а звідти – в Казань та Москву. Катруся з мамою їде за ним, але в 1916 році після важкої хвороби змушені повернутися до Києва.

Після лютневої революції до Києва повертається і Михайло Грушевський, якого обирають головою Центральної Ради. Катруся в цей час записалася на правничий і природничий факультет Українського народного (пізніше Українського державного) університету. Паралельно з навчанням вона береться і до наукової роботи: першу свою статтю, опубліковану в 1918 році в «Літературно-науковому віснику» вона підписує псевдо «Професорівна».

Утім навчання триває недовго – більшовицька агресія та подальший розвиток подій в Україні змушують Грушевських до еміграції. За кордоном Катерина на деякий час стає вільною слухачкою Женевського університету, студіюючи римське право. Але матеріальна скрута не дає Грушевським довго затримуватися на одному місці: з 1919 по 1924 роки вони об’їздили всю Європу: Прага, Женева, Париж, Берлін, Відень, Баден.

В еміграції Катерина визначається з колом своїх наукових інтересів: соціологія та первісні культури, заглиблення у міфологічний пласт, з якого формується колективна свідомість цілого народу. У Відні ж вона допомагає батькові у створенні Українського Соціологічного Інституту, працює там секретарем та аспірантом, створює в Інституті студію первісної культури. Перша серйозна наукова праця Катерини Грушевської, що побачила світ у 1923-му, мала назву «Примітивні оповідання, казки та байки Африки та Америки».

У 1924-му Грушевські, під впливом пропаганди й чуток про розмах українізації, наважуються прийняти запрошення радянського уряду і повертаються до Києва. Михайла обирають академіком Всеукраїнської Академії Наук, керівником історико-філологічного відділу. Він викладає історію в Київському державному університеті, очолює археографічну комісію ВУАН, метою існування якої було створення наукового опису видань, надрукованих на території етнографічної України в XVI—XVIII століттях.

У цей час Катерина працює науковим співробітником Культурно-історичної Комісії та Комісії історичної пісенності Науково-дослідної кафедри Історично-філологічного відділення ВУАН, очолює Кабінет примітивної культури, стає незмінним редактором часопису «Первісне громадянство і його пережитки на Україні», бере участь в етнографічних експедиціях.

Головною науковою працею Катерини Грушевської стали «Українські народні думи», де вперше було систематизовано за сюжетами та глибоко проаналізовано цей жанр українського народного епосу. У двох книгах було зібрано 33 тексти та 293 варіанти дум. І до сьогодні це – найповніше, найґрунтовніше серед усіх видань українського епосу.

У 30-х роках політика партії різко змінюється. Практично усі українознавчі проєкти згортаються. починаються репресії проти української інтелігенції. У 1931 році Михайла Грушевського відправляють в Москву в «почесне заслання». Слідом за ним їде й Катерина.

Коли в 1934 році за загадкових обставин на операційному столі помирає Михайло Грушевський, Катерина відкладає власні дослідження і береться за упорядкування його наукової спадщини: 10-го тому «Історії України-Руси» та 6-го тому «Історії української літератури».

В ніч з 10 на 11 липня 1938 року заарештовують і Катерину. Її звинувачують у контрреволюційній діяльності, причетності до націоналістичної організації, шпигунстві й засуджують до 8 років таборів.

Із цього будинку Грушевських на Паньківській, 9 в ніч з 10 на 11 липня 1938 р. Катерина пішла назавжди. 1927 р.

Додому Катерина Грушевська вже не повернулася. За документами КГБ вона померла 30 березня 1943 року в Темлазі, похована в Новосибірську. Але достеменно де могила відомої вченої, досі не знає ніхто.