Жінки, політика і шпигунство: у Луцьку презентували книги про добу бароко в Україні

21 Травня 2024, 15:21
Презентація книг 584
Презентація книг

У Луцьку відбулася презентація історичних романів Ганни Гороженко. Розмову про життя жінок у добу бароко провели 18 травня, в Окольному замку. 

На заході була і журналістка Район.Історія. 

Ганна Гороженко є журналісткою, зокрема й ведучою історичних проєктів, що дозволило їй глибше досліджувати історію. 

«Що цікаво в добі бароко, це те що залишилося дуже багато свідчень саме про побут жінок. І в цей, і в попередній період початку XVII століття ми починаємо чути жіночі голоси. Якщо у XVI столітті цього дуже мало, то в наступні століття ми розуміємо їхню мотивацію. Вони стають набагато активнішими і в політиці, і в соціальному житті, і в економіці. Про таких жінок мені хочеться розповідати», – пояснила свій вибір теми Ганна Гороженко. 

Гороженко
Ганна Гороженко

Читайте такожУ Закарпатському музеї народної архітектури та побуту відбувся обласний фольклорний фестиваль-конкурс

Ранній новий період був складним для жіночої половини людства. Її вигляд, поведінку та норми життя диктували священники та трактати, написані чоловіками. У праці «Нове дзеркало» теолог-публіцист обурювався жінками, що оголювали руки та носили довгі зачіски. Він писав, що за це вони горітимуть в пеклі. Тому саме ті історичні обличчя, які не побоялися порушити канони й зачепили письменницю.  

Її донька Яся любила слухати казки про Попелюшку та Рапунцель, але дівчинку турбувало питання: а де ж українські принцеси? Тоді Ганна зрозуміла, що їх треба віднайти й розповідати про них. Результатом першого дослідження стала книга «Воля Ізабелли». Головною героїнею історичної прози стала Ізабелла Любомирська, «Блакитна маркіза».

Про неї письменниця дізналася з польських джерел, проте переконана, що Ізабеллу можна рівноцінно вважати за українську княгиню, адже та походила з роду Чорторийських. Українські землі були основними в її спадку, а матір була зі шляхетського роду Сенявських.

«Тим паче, що вона для українських земель зробила дуже багато. Наприклад, в Кременці вона створила перший ботанічний сад в Україні. Фактично вона привезла сюди культуру ботанічних садів і після цього, з'явилося ще 26 садово-паркових ансамблів в англійському стилі тут, на Волині зокрема», – додала письменниця. 

Дискусія

Коли вона закінчила першу книжку, то зрозуміла, що хоче шукати далі. Наступною знахідкою виявилася волинська принцеса Анна Сокольська з роду Рюриковичів. 

«Коли я читала історичні джерела про її час, то, чесно кажучи, була вражена наскільки цікавою була культура в кінці XVI століття. Наприклад, факт, який всіх дуже дивує: цивільна людина могла бути єпископом, збирати податки з церков, і таким чином ще і збагачуватися. Ми не звикли, що цивільні люди втручаються у церковне життя. Окрім того, якщо люди не сплачували частку, то власник міг закривати ці церкви. Для людей XVI століття було неможливо уявити, як це не ходити в церкву», – зауважила дослідниця бароко. 

відвідувачі
Відвідувачі

«Я їх називаю українськими Борджіа, тому що Борзобагаті дійсно мають такий борджіанський дух. Сокольська аж ніяк не Лукреція, звичайно, проте вона набагато цікавіша людина. Вона не лише робила наїзди на шляхтичів, з якими конфліктувала, а й забирала в них певне майно або реліквії в обмін на гроші», – сказала Ганна. 

Активна участь князівни в складній політичній шляхетській грі, що було нетипово для жінки того часу зацікавила дослідницю. 

«Тому вона і лицарка. Я хотіла б, щоб на обкладинці її намалювали лицарській кірасі. Мені здається, що вона була дуже войовнича та дозволяла собі виконувати чоловічі справи в чоловічому світі. А кінець XVI століття – це взагалі маскулінний світ», – додала вона. 

Читайте також: Таємний вхід, злодії в замку та столітня історія за годину: якою була Ніч у Краєзнавчому музеї Острога

Дилогія «У вогні плавильника» розповідає вже про життя у XVII столітті. Конфлікт розгоряється між князівнами Анною Корецькою (Ходкевич у дівоцтві) та Софією Ружинською. Доки їхні чоловіки спільно беруть участь у війнах Речі Посполитої проти Московії, жінки влаштовують протиборство у тилу. Вони борються за майно та свої території. Зокрема, Софія Ружинська спалила містечко Черемошку, що належало Корецьким.

«Вона так його знищила, що ніхто тепер не знає, де ж ця Черемошка знаходиться. Факт знищення міста є, а локалізувати його насправді дуже важко. Вона була на чолі п'ятитисячного війська з рогатинами, зброєю та наказала знищити все населення. Це жорстока помста, теж доволі нетипова жіноча поведінка. Тим паче, що ці жінки ще дуже багато разів зустрічалися в судах, що дало мені привід написати аж дві книжки», – згадувала авторка. 

авторка
Авторка

Суд тривав майже 10 років і був на боці Корецьких. Ружинські стверджували, що містечко є їхньою власністю. Врешті-решт, коли чоловіки поїхали, Софія Ружинська вирішує завершити спір. До її армії належали київський суддя та дуже вагомі шляхтичі регіону. 

«Початок XVII століття мені сподобався тим, що русинська шляхта вже починає активно вирішувати, що вона хоче. Коли вони приходять до польського короля Сигізмунда ІІІ Вази, той каже: «Ви розбирайтеся самі, а я на це подивлюся». Гаразд, ми розберемося. Збирається місцева еліта, набирає військо та йде кудись (у Москву, наприклад) вирішувати свої питання. Король вдає, що він взагалі не бере в цьому участь і доєднається пізніше, якщо буде якийсь результат… Можливо, в історії інших країн, це була стандартна ситуація, але мені здається, що для русинської шляхи це була дуже глобальна спецоперація», – прокоментувала добу Ганна Гороженко. 

До лінії суперечок у книгу, авторка додала ще історії з алхімією, яка разом з іудейськими вченнями зароджувалися на українських теренах на початку XVII століття.  

«Це вже час, можливо, першого сильного поштовху в промисловості, але у людей ще є магічне мислення. Вони хочуть вірити, що з каміння, руди та піску можна виготовляти щось іще й обов’язково має бути присутня магія... Церква бере це на озброєння. То був час унії, протистояння з православ'ям. Тобто це якраз дуже цікавий, можна навіть сказати, поворотний час для України та для української історії», – додала Ганна. 

Гороженко
Презентація

У своїх книгах письменниця розповіла і про Урсулу Майрін, коханку короля Сигізмунда III Вази. За словами Ганни, про Урсулу говорять лише польські та німецькі джерела, хоч її рішення мали вплив на політичну діяльність короля, бо той прислухався до її думки. За це жінку називають «міністр в спідниці». Вагомий статус Майрін також підкреслює той факт, що Сигізмунд замовив сімейний портрет, де в центрі стояла Урсула в оточенні його дітей. Офіційно жінка займалася їхнім вихованням, проте коли король відправив їх до Швеції, фрейліна залишилась з повелителем. 

Шляхта протистояла та засуджувала фаворитку короля. Один з її сучасників писав: «Така поведінка при дворі – це просто неподобство».   

«Для людей, які звикли читати французькі або англійські романи, я проведу аналогії: це час Єлизавети Тюдор в Англії, і Марії Стюарт в Шотландії. Це буквально 20 років до цієї доби. Ці жінки ще тільки намагаються зробити перші кроки в чоловічому світі, аби їх визнавали рівними», – додала письменниця. 

Та сміливих жінок цікавила не лише політика, а й шпигунство. Історію однієї з них, Анни Дольської письменниця відтворила у книзі «Резидентка його величності». Вважається, що вона була посередницею під час перемовин гетьмана України Івана Мазепи з королем Лещинським — ставленником Карла ХІІ.

«Провернути таку операцію, яку зробила Дольська, а саме фактично перетягнути Мазепу – такого складного гравця, який нікому не довіряв – на бік того ж Карла і Лещинського… Це могла зробити дуже досвідчена в шпигунських та агентурних справах жінка. Та і те, з якими шифрами вона відправляла листи через ксьондза Єзуїтського, Зеленського. Той мав родича, прилуцького полковника Дмитра у Гетьманщині, і начебто їхав туди побачитися з ним, а насправді передавав листи Мазепі. Передавала листи, зашиті у шапці», – розповіла журналістка. 

відвідувачка
Відвідувачка

Авторка поділилася ще бурхливою історією шляхтянки Великого князівства Литовського Терези Госевської. Вона стала відомою через позашлюбний любовний зв’язок з іншим чоловіком. Її законним партнером був Юзеф Богуслав Слушка, та фактично вона жила разом з князем Каземіром Яном Сапегою. 

Такий зв’язок був вражаючим при дворі, адже коли звільнилося місце коронного гетьмана литовського, вона наважилася йти до короля просити посаду не для чоловіка, а для коханця. Це була публічна заява, що зі законним чоловіком її нічого не пов'язує. Владика усе ж підтримав Слушку і надав йому посаду посланця та дипломатичні повноваження підписати Вічний мир з Московією. 

Ганна Гороженко
Розмова з автокрою

Під час написання книг, авторка зверталася до праць професорки ранньомодерної літератури Надін Аккерман. У книзі «Невидимі агенти» про шпигунок XVII століття вона зробила записи про секретаря Кромвеля. Він наймав та випробовував агентські здібності охочих, адже був переконаний, що є відомості, які може зібрати тільки жінка. До того ж секретар вважав, що розвідницькими справами можуть займатися не лише аристократки, а й служниці, що прислуговували в кімнатах чи на кухні. 

Авторка зауважила, що українці не сприймають свою історію такою ж цікавою та багатою на авантюрні пригоди. 

«Нас вражають ці свідчення, тому що ми віддавна вважали наші землі, трішечки меншовартісними в історичному плані. Чомусь віддавно був цей поділ на польську шляхту, а в нас були тільки козаки. Та навіть польських королів Ягеллонів, народжені Софією Гольшанською, можна вважати й нашими королями. Вона ж була донькою київського воєводи. От якби в школі розповідали не лише про Ядвігу та Ягайла!... Та з Софією взагалі цікава історія була. Коли Владислав Ягеллон одружився з сімнадцятилітньою дівчиною, йому було 70. Різниця була очевидна, та він дуже переймався, що від попередніх шлюбів лише доньки. Тож він бере шлюб, їде в похід, повертається і – щастя яке! – син народився», – розповіла авторка. 

Така ситуація повторилася і йому приходила звістка про поповнення у сім'ї. Згодом розпочався справжній судовий процес над княгинею, де допитували і її, і фрейлін. Та згодом Ягеллон присягнув на Біблії й визнав усіх дітей за своїх. 

Ганна Гороженко наголосила, що яскраве висвітлення історії для учнів допомогло б наступному поколінню прищепити зацікавленість до культури своєї країни. Тому варто робити це через такі книги та спеціальін екскурсії, де б охочих ближче знайомили з життям предків. 

Читайте також: Будинок народної творчості в Троїцькому: як місцеві умільці боролися за культурну автентичність

Коментар
20/06/2024 Четвер
20.06.2024
19.06.2024
18.06.2024