Праведники народів світу з Рівного: родина два з половиною роки переховувала сестер. Спогади
-
-
>
-
>
-
>
769
«Добре пам’ятаю, як вона зустріне мене і обов’язково скаже: «Ходи-но зі мною. Хочеш їсти?». Нагодує і обов’язково із собою дасть бурячок, морквинку – все, чим могла поділитись… Дуже добра бабуся».
Наприкінці червня 1941 року, коли в місто вже заходили німецькі окупанти, Сруль Фабрикант посадив молодших доньок Лею та Мирлю на евакуаційний потяг. Вагони майже відразу опинилися під німецькими авіабомбами, але дівчата вижили.
Налякані й голодні, вони згадали про бабусю Олександру, яка жила біля колій. Жінка прихистила дівчат.
Тим часом нацисти встановлювали в регіоні свої порядки. 1 липня 1941 року утворено Рівненську міську управу. Реєстрація населення, в серпні, засвідчила наявність у місті 25 національностей. Євреїв налічувалося там майже 20 тисяч.
Перших кількасот із них окупанти розстріляли влітку, а масштабне знищення відбулося 6–7 листопада 1941 року в урочищі Сосонки. Переселення євреїв у гетто розпочалося в листопаді – грудні 1941 року.
Олександра Зданевич розуміла, що переховувати дівчат-єврейок удома стає дуже небезпечно. Її донька Ольга та зять Федір Архитюки знали про втікачок і теж допомагали. Федір вирив для дівчат у полі за старим кладовищем яму, схожу на нору, поклав на її дно дошки, ковдри та інші необхідні речі.
Читайте також: Подружжя врятувало єврейську сім'ю ризикуючи життям власних дітей
У тому схроні Лея та Мирля знаходили собі прихисток майже два з половиною роки. Періодично, хтось із родини приносив дівчатам їжу та воду. Зазвичай це була Галина, донька Архитюків (на початок війни їй виповнилося 10 років). Узимку втікачок забрали в клуню, де вони ховалися в соломі.
Ризик бути викритими переслідував їх щохвилини впродовж усієї окупації.
Мирля Фабрикант згадувала:
«Пам’ятаю, що дядя Федя довго хворів після того, як його побили. Він вступився за старого єврея, а поліцаї його сильно побили, вибили зуби. Виявляється, що його давно підозрювали в зв’язках із євреями і стежили. Він і сам був схожий на єврея, гарно розмовляв нашою мовою. Галя теж говорила єврейською, навчилась, граючись із дітьми до війни. Дуже добра була й тьотя Оля. З немовлям на руках (молодший син Архитюків Юрій 1941 р. н.), вона господарювала, готувала їжу нам й іншим єврейським дітям, яку носила в гетто Галя. Хіба можна це забути?..»
Читайте також: Що потрібно знати про День пам’яті українців, які рятували євреїв
Усіх родичів Мирлі та Леї знищили в гетто, окрім старшої сестри Бейли, яка жила в Середній Азії. Брат загинув на фронті. Дівчатка поїхали жити до сестри, і зв’язок із родиною рятівників на багато років перервався. Лише наприкінці 1990-х років спілкування поновилося.
Зі спогадів Галини Сотникової (Архитюк):
«Така була Божа воля, щоб через десятиліття моя сестра Тамара випадково на вулиці в Рівному зустрілася з Марією (так себе називала Мирля), допомогла їй дійти в ожеледицю. Марія до сліз розчулилася від доброти незнайомої жінки, а в розмові з’ясувалося, що Тамара – молодша донька Федора й Ольги Архитюків. Наша зустріч відбулась на Різдвяні свята. Були обійми, сльози радості й журби… Згадали все пережите під час війни. У нас з’явилася ще одна сестра – Мирля».
Читайте також: Цвітненські жінки-праведниці
У 2001 році Яд Вашем визнав Праведниками народів світу Олександру Зданевич і Федора та Ольгу Архитюків, а в 2003 році – Галину Сотникову (Архитюк).
Читайте також: Рівнянка однією із перших у світі здобула звання Праведниці
