Як російська пропаганда створила «захисника знедолених» з воєнного злочинця Григорія Котовського

У центрі Подільська і досі височить мавзолей «червоному воєначальнику» та злочинцю Григорію Котовському. 

Чому Котовському побудували мавзолей у місті, де він навіть не жив та коли його перепоховають дізнавалася кореспондентка Район.Подільськ.

Григорій Котовський 1881 року народився у місті Ганчешти Бессарабської губернії, нині – Хинчешти у Молдові. Майбутній «герой» закінчив сільськогосподарське училище і навіть працював управляючим маєтком. У 1904 році Котовський очолив групу бойовиків, які грабували заможних містян. 

Майбутнього «червоного командира» декілька разів арештовували й навіть засуджували до страти. У 1905 році його затримали за ухилення від військової служби, але не засудили, а направили у піхотний полк російської армії, який  базувався у Житомирі.  

Котовський втік звідти і знову організував загін бойовиків, які нападали на приватні маєтки, державні установи й заможних жителів Бессарабської губернії.  Вже тоді навколо майбутнього «революціонера» ходили легенди, які він сам і розповсюджував. 

Посмертна маска та портрет Котовського в музеї

Про нього розповідали, що після пограбувань він любив проїжджати селами і розкидати дрібні гроші. Згодом бандит вже мав славу «бесарабського «Робін Гуда». 

У 1915 році він знову з’являється у Бессарабії, де формує черговий загін, який грабує під приводом нібито ідейних мотивів – повернення людям того, що в них відібрали.  Того ж року Котовського знову заарештували та засудили до страти, яку замінили на довічну каторгу. 

У розпал Першої світової війни термін змінили на умовний, щоб відразу відправити на фронт до Румунії. Там він приєднався до більшовиків і з цього часу розпочалпася його стрімка та запаморочлива «кар’єра воєначальника».  

З особливою жорстокістю Котовський з поплічниками лютував в Україні. 

Розстріл воїнів армії УНР

У 1921 році більшу частину України вже окупували більшовики, але частини регулярної армії УНР під командуванням генерал-хорунжого Юрія Тютюнника хотіли підтримати антирадянські настрої та підняти повстання проти більшовиків. 

У листопаді 1921 року у селі Малі Міньки на Житомирщині (тоді ця територія належала до Овруцького повіту Волинської губернії) стався бій між «котовцями» та українськими військовими. Під час бою друга і третя бригади дев’ятої кавалерійської дивізії Котовського оточили українське військо. 

У полон до більшовистських окупантів потрапили 537 старшин і козаків, серед них багато важкопоранених. Полонених поселили у церкві, їм не давали їсти, били, катували, роздягали на морозі, примушували перейти на бік більшовиків. Поранених добивали шашками. 

Згодом полонених перевели до містечка Базар (тоді – Овруцький повіт Волинської губернії, зараз — Коростенський район на Житомирщині,— прим редакції). Григорій Котовський особисто їх допитував і за його наказом з українськими військовими жорстоко розправилися.

«Революціонер» увійшов до складу так званої «трійки», яка ухвалила рішення про  страту. Вже 21 листопада 1921 року «котовці» вивели 359 полонених, серед яких були тяжко поранені ―, і розстрілювали з кулемета, як «ворогів народу». Розправа над беззбройними військовими тривала три дні. 

Після воєнних злочинів «кар'єра» «героя» знову пішла вгору. Григорій Котовський загинув у 1925 році за до кінця не з’ясованих обставин. Комкора застрелив знайомий Мейєр Зайдер на прізвисько «Майорчик».

Питання стосовно бальзамування тіла Котовського навіть не обговорювали, бо радянська пропаганда вже створила зі злочинця «героя». 

Склеп у парку Шевченка

Вже на наступний день після загибелі Котовського до Бірзули приїхала медична бригада, яка бальзамувала тіло Леніна.

Забальзамоване тіло Котовського поклали у скляний саркофаг та помістили у невелику підземну усипальницю. Тільки через 10 років над нею звели мавзолей з трибунами й мармуровими барельєфами. 

«Зараз цю споруду не можна вважати мавзолеєм у прямому значенні цього слова. Скоріше, це склеп, пам’ятник. У мавзолеї зберігають забальзамоване тіло, а там – складені у труні кістки людини. Навіть невідомо, належать ці рештки  Котовському чи комусь іншому, вбитому під час румунської окупації. На той час технологій, які б довели, що це останки Григорія Котовського, ще не було. Коли подібна експертиза стала можливою, родичі не надали дозвіл на те, щоб її провели», – розповіла директорка музею Олена Звеліндовська.

Біля склепу гуляють діти

На початку 2000-х років російська пропаганда дістала з полиці історії запилений образ «революціонера» та «легендарного комкора», щоб створити з нього «благородного та справедливого розбійника». 

У чисельних псевдоісторичних відео пригадували саме одеський період життя Котовського та його дружбу з відомими бандитом Япончиком, «забуваючи» розповісти про розстріли та катування, які Котовський вчинив в Україні. 

Детальніше про це читайте у статті Ірини Дімітрової «Забутий мавзолей у Подільську: коли перепоховають воєнного злочинця Котовського».