Члени товариства «Холмщина» зібрались на віче у Луцьку

08 Квітня 2024, 12:26
Члени товариства «Холмщина» зібрались на віче у Луцьку 404
Члени товариства «Холмщина» зібрались на віче у Луцьку

Члени волинського товариства «Холмщина» під час віча у Луцьку просили визнати їх депортованими громадянами України на законодавчому рівні.

Як розповів Суспільному історик Тарас Літковець, у 1944-1951 роках 750 тисяч людей були депортовані з території Польської Народної Республіки.

9 вересня цього року — 80-ті роковини підписання договору між Радянським Союзом і комуністичною владою Польщі про примусове виселення українців, говорить історик. З його слів, законопроєкт про визнання цих людей депортованими понад п'ять років лежить у Верховній раді.

Ольга Пасічник розповідає, що її трирічну разом з родиною виселили із села Сагринь, нині Люблінського воєводства. Каже, що серед поляків, які приїхали розстріляти їх, був її хрещений батько. Тому і вижили.

«Я сиділа в мами на плечах, я зійшла з маминих плечей і кажу їм на польській: ми нічого не винні, не стріляйте в нас. І почали стріляти в воду кулями, і такі бульбашки від куль. І по сьогоднішній день, як дощ іде і бульбашки — я моментально згадую той момент», — розповідає жінка.

Ольга Пасічник (на задньому плані). Суспільне Луцьк
Ольга Пасічник (на задньому плані). Суспільне Луцьк

Родину виселили до на Миколаївщину, але мама наполягла переселитися на Волинь.

 

«А мама все плакала: Степане, їдемо на Волинь, там солов’ї співають, там є роса. А я не знала, що таке солов’ї співають і роса. І ми приїхали на Волинь, село Діброва Ківерцівського району», — пригадує Ольга Пасічник.

Читайте такожМусили прижитись на чужині: сім’ю Емілії Дзіпак примусово переселили на Одещину

Забрали з собою лише те, що могли взяти в руки та плуга, щоб обробляти город, пригадує про депортацію 84-річний Микола Принда, якому тоді було п'ять років.

«Повезли на Дніпропетровськ в П’ятихатки. Поселили нас там в такі старі хати, бо там все вимерло, там голодомор був. І от наші цих всіх українців туди на підняття. Ну ми ж побули трошки, пару місяців, і втекли сюди на Волинь», — говорить пенсіонер.

Депортований Микола Принда. Суспільне Луцьк
Депортований Микола Принда. Суспільне Луцьк

Галина Малиновська розповідає: добре пам’ятає Сагринську трагедію. Батько був в складі самооборони, яка захищала село.

«Мене тато як ніс, то закривав мені очі, щоб я не бачила. Бо людей лежало стільки, що треба було переступати через них. Це робила «Армія крайова» і «Батальйони хлопскі». Вони мали таке завдання і говорили так: Польща для поляків. За що нас вбивали? За те, що ми були українці», — говорить жінка.

Після депортації до України дороги назад до Польщі вже не було.

«Тато після того всього, як його маму фактично четвертували, різали по живій хреста і казали: «to ciebie za tego synka» — «то тобі за того сина». За те, що він був в самообороні. То тато, вже тут в Галичині будучи, пішов в УПА», — пригадує Галина Малиновська.

Під час віча присутні зачитали список знищених сіл, де жили етнічні українці. Звернулися до Верховної Ради України з проханням підтримати в другому читанні законопроєкт 2038 про депортацію українців з Польщі.

Читайте такожТрупи, як снопи – в садах, на вулицях, городах: трагедія в Сагрині

Довідково:

У другу неділю вересня вшановують пам’ять українців, яких у 1944–1951 роках примусово депортували з рідних домівок на теренах польсько-українського прикордоння. Коли наприкінці Другої світової війни встановлювався польсько-радянський кордон, комуністичні режими в Україні та Польщі підписали 1944 року угоду про "взаємний обмін населенням". Результатом цієї угоди стало переселення близько 750 тисяч українців із Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини. Переселення – яке мало бути добровільним, а перетворилося на примусову депортацію – обернулося для людей репресіями, втратою домівок і майна, а для декого – і життя, обмеженням прав.

Коментар
30/05/2024 Четвер
30.05.2024
29.05.2024
28.05.2024
27.05.2024