«В Польщі не було тюрми, де б не було українських націоналістів», – історик Олег Разиграєв

01 Квітня 2024, 16:17
Лекція про життя українських націоналістів в тюрмах. Фото: Олексій Косенко 636
Лекція про життя українських націоналістів в тюрмах. Фото: Олексій Косенко

У Луцьку відбулася лекція «Українські націоналісти в тюрмах міжвоєнної Польщі». Захід відбувся в межах програми історичного фестивалю «Legio Луцьк». 

У неділю, 31 березня про пенітенціарну систему у 1920-1930-их роках розповів доктор історичних наук Олег Разиграєв. Захід відвідала й журналістка Район.Історія.   

«Сворення Організації українських націоналістів (ОУН) і Української військової організації (УВО) було реакцією на відсутність статусу власної держави. Після визвольних змагань 1917-1921 років, частина українських земель опинилася в складі Румунії, Польщі, Чехословаччини та Радянського Союзу. Крім того, в українців зросла і національна свідомість, а отже новостворені структури мали підтримку серед українства», – розпочав лекцію Олег Разиграєв. 

Читайте також: У Луцьку презентували книжку про в’язниці на Волині та в Галичині

Олег Разиграєв
Олег Разиграєв. Фото: Олексій Косенко

В межах польської держави ОУН і УВО були нелегальними, адже їх програмні засади загрожували територіальній цілісності Польщі. Структурні принципи засади організацій говорили про ідею творення української соборної держави. Відповідно її створення передбачало від’єднання земель Буковини й Галичини до складу української держави. 

Це суперечило польській конституції. Діяльність у таких організаціях трактувалося як антидержавний та терористичний рух. Члени та симпатики громадсько-політичних рухів підпадали під кримінальне переслідування. Згодом ці люди утворили велику групу політичних в'язнів у тюрмах міжвоєнної Польщі.

«За що могли потрапити члени ОУН або УВО до тюрми? Наприклад, за атентат або політичне вбивство, теракт, збройний напад… Навіть за приналежність до цих організацій. Але не варто думати, що тюрма для оунівців або для інших політичних в'язнів була великою трагедією. Або що це ставило хрест на їх політичній кар'єрі», – зауважив Олег Разиграєв. 

Читайте також: Польське Пшебраже – українське Гайове: конфлікт без переможців

лекція
Лекція

Опинившись у місці позбавлення волі, вони все ж намагалися не припиняти свою політичну активність. Коли члени організацій потрапляли у в’язницю, то намагалися триматися разом, об'єднатися в одній камері. Групою було легше захищати свої права, інтереси та продовжувати нелегальну діяльність, аніж поодинці. 

За словами Олега Разиграєва, у камерах запроваджувалася сувора ієрархія, вище місце відводилося старості чи керівнику. Очільники від імені групи контактували з керівництвом тюрми, розв'язували питання з покращення умов проживання, харчування, написання листів (в’язнів обмежували у кореспонденції). 

Серед відомих керівників – Степан Бандера у в'язниці Святий Хрест. У Вронках відбував покарання багаторічний політичний в'язень, автор «44 правил життя українського націоналіста» Зенон Коссак

«В Польщі не було тюрми, де б не було українських націоналістів. На Волині та Галичині це була Луцька тюрма, Дрогобицька. У Львові – Бригідки, тюрма на Баторія... Навіть у маленькій тюрмі в Кременці, перебували особи, підозрювані у приналежності до націоналістів», – додав історик. 

Читайте такожПерший арешт Степана Бандери: оприлюднили особову справу

чай
Чаювання під час фестивалю

Частою практикою було відвезення найвідоміших і водночас найнебезпечніших для польського режиму членів УВО в Центральну або в Західну Польщу (тюрми у Равичі, Святий Хрест, Варшавська в'язниця). Тобто у в'язниці із суворішим режимом. 

Тюремна адміністрація бажала розірвати зв’язки політв’язня з родичами, знайомими, які б могли допомагати та сприяти його втечі. 

«Форми політичної діяльності в тюрмах налічували формування осередків, ідеологічну підготовку у межах комуни, самоосвіта й освіта, керівництво політичної організації через передання інформації за межі тюрми у структури на волі. Крім того, в тюрмі виробляли різну друковану продукцію: нелегальні листівки, газети. Часто вони були рукописними», – розповів історик.

Читайте також: Книжки з «Просвіти» виховували патріотів

Слухачі
Слухачі

Про деталі життя у в'язницях того періоду можна дізнатися зі спогадів арештантів. Олег Разиграєв зачитав присутнім спогад Михайла Бажанського, що відбував покарання у Бригідках разом з Андрієм Мельником:

«Я грав з ним у шахи – подарунок митрополита Андрея… Чар його особи був безмежний, і рідко хто міг йому опертися. Навіть начальник в’язниці давав чимало пільг полковникові від себе, поза законом, без інтервенцій митрополита Андрея... Тюремники не могли опертися тій постаті… і коли полковник переходив попри них, мимоволі ставали на струнко. В камері ніхто нічого не рішав, не порадившись наперед з полковником Мельником. Ніхто ніколи не перешкоджав йому в медитаціях чи в читанні», – було у записах.

лектор
Лектор

Микола Бігун відгукувався про нього так: 

«Вже зразу по прибутті до тюрми помітив я, що полковник Андрій Мельник не тільки з мотивів своєї дотеперішньої функції в УВО, але й через свою поведінку й поставу в тюрмі був незаперечним авторитетом для всіх політичних в’язнів. Він і тут керував ними, як недавно на волі…».

У 20-30-ті роки Волинню керував воєвода Генрик Юзевський. За словами Олега Разиграєва, його не любили як комуністи, так і українські націоналісти. Останні задумали атентат воєводи. Генрика Юзевського не вбили, проте в Державному архіві Волинської області збереглася кримінальна справа про суд над членами ОУН. 

У справі йшлося про план вбивства. Довірена особа мали кинути бомбу в один зі шляхів театру, з якого мав вийти політик. 

«Про друковану продукцію. Відомий нам Ярослав Стецько ініціював у львівських Бригідках підготовку рукописного тюремного видання «Непоборні». У іншій міській в'язниці у другій половині 20-х років видавали гумористичний журнал «Кібель». Він мав девіз: «Більше сміху і дотепу. Не робити з дурниць – трагедії». У ньому публікували карикатури на представників влади та своїх політичних опонентів. Цікаво, що люди, отримавши великі судові вироки, не втрачали в оптимізму, і навіть у в'язниці знаходили час на гумор», –  розповів Олег Разиграєв. 

Читайте також: «Я вірю в перемогу, я вірю так сильно, що можна вмерти», — Ярослав Стецько

захід
Захід

Були випадки, коли до в’язниці потрапляло подружжя. Їх розділяли у різні камери, але вони намагалися підтримувати зв’язок. Своїм дружинам, чоловіки могли підготувати рукописну листівку, привітання з Різдвом чи іншим святом. 

«Ось таку листівку вдалося мені відшукати у львівському архіві: «При традиційному столі під Святий вечір, линемо думкою з келії № 50 в’язниці при вулиці Баторія, до дорогих наших товаришів, що за мрії про самостійну державу перебувають у польській тюрмі. Бажаємо скорої волі та здійснення мрій»», – зачитав історик.

Читайте також: Перстень коханої як символ розлуки: історія кохання оунівців з Жидичина

Лекція
Лекція

В ув'язненні українці займалися освітою. Оунівець Богдан Зелений залишив записи, як Андрій Мельник розповідав про акцію 1 листопада 1918 року (проголошення Львова українським містом). 

У Коломийській тюрмі теж святкували річницю створення ЗУНР. Співали національний гімн, а також пісні. В тюрмі члени ОУН та УВО навіть вивчали іноземні мови. Богдан Зелений вивчав англійську мову, натомість Андрій Мельник – французьку мову.

Оунівець Ярослав Гайвас лишив спогади про освітню роботу:

«Ми вирішили поглибити вишкіл наших друзів. У тюрмі було значне число наших спеціалістів з рідних ділянок. З них створили раду, яка під проводом старости уложила програму вишколу… Головними предметами у вишколі в'язнів було українознавство, ідеологічно-політична проблематика. Не раз доводилося здивуватися, як сільські хлопці не лише без помилок називали роки володіння князів чи гетьманів, але і запускалися в аналіз та оцінку поодиноких історичних подій… За найбільшу книжку ми мали «Націоналізм» Дмитра Донцова»

лекція
Відвідувачі слухають лекцію

Роман Шухевич очолив громаду націоналістів у львівських Бригідках і також пропагував освіту та фізичну підготовку. Один з арештованих згадував про порядок при Шухевичі: 

«Вставали ми на годину перед дзвінком, тобто о 5:10 ранку. Відсували попід стіни ліжка і починалася руханка. Вів її за своїм власним укладом сам Шухевич. О 8:00 починалася наука в школі».

Учнями примусово ставали ті, хто не мав завершеної середньої шкільної освіти. Вивчали 13 предметів. Окрім загальних предметів вивчали ідеологію, культурно-освітню працю і конспірацію. Була й дисципліна «Добра поведінка».

Читайте також: Головнокомандувач УПА: факти з життя Романа Шухевича, про які ви не знали

захід
Захід

Також арештанти боролися з тюремною адміністрацією за те, щоб до них не підселювали кримінальних в’язнів. Втекти з великої в’язниці було дуже складно, бо існувало кілька ліній захисту. 

лекція
Відвідувачі

Не обходилося й без обміну інформацією. В'язні підкуплювали охоронців, щоб ті передали записку, або на побаченнях з ріднею передавали цидулки. Інформацію до в’язнів приносив і новий арештант. Персонал, який займався облагородженням в’язниці та прибиранням мали право переміщатися по тюрмі, а отже й почути щось корисне, підмітаючи коридори.

«Користувалися азбукою Морзе. Писали грипси – записки, які прикріплювали до білизни, шнурівок. А передавання записок через запускання ниток у вікна інших камер називалося «спусканням коней». Під час неопалювального сезону в'язні могли перестукуватися через труби. А ще шпиталь. Арештанти мали право на лікування, і в шпиталі був більш ліберальний режим. Там можна було отримати інформацію про те, що відбувається на волі. Окрім того, спілкувалися із капеланами», – додав Разиграєв. 

Влада намагалася боротися з корупцією. Кожного п’ятиліття, охоронця замінювали новим, а попередника відсилали до іншої в’язниці.

Читайте також: Волинська Голгофа: що варто пам'ятати про Трагедію Луцької тюрми

Фото: Олексій КОСЕНКО

Коментар
18/04/2024 Четвер
18.04.2024
17.04.2024