Могила невідомого солдата: як зародилась ідея монументів загиблим у війнах

У Луцьку відбулася лекція про формування культу пам'яток невідомим солдатам. 

30 березня співробітники Українського інституту національної пам'яті Віталій Бака та Іван Стичинський ознайомили слухачів з досвідом Центральної Європи. Захід відбувся в межах історичного фестивалю «Legio Луцьк» у Музейному просторі «Окольний замок». Подію відвідала й журналістка Район.Історія.

Іван Стичинський, Віталій Бака

Вважається, що перший монумент невідомому солдату збудували в Данії у 1858 році. Як споруда пам’яті могили невідомих солдатів зводилися у країнах-учасниках Першої світової війни. Раніше такої потреби не виникало, бо на полях бою після битви відбувалися вшанування і створювали братські могили. За час світової війни кількість жертв було значно більшою, тому створити окремі індивідуальні місця увічнення пам’яті було неможливим. 

«Лише військових загинуло десь десять мільйонів. А помирали й цивільні. Крім великої фізичної втрати, це ще була велика психологічна втрата. У Першу світову війну люди побачили наступальні дії. Території по кілька разів завойовувалися і відвойовувалися, тому легше було зафіксувати втрату, ніж поховати саме тіло», – розповів історик Іван Стичинський. 

Слухачі

На завершення війни постало питання: а як взагалі її вшанувати? 

«Робити монументи перемоги не хотіли, бо з такими жертвами назвати це перемогою було важко», – зауважив історик. 

Першість в ідеї монумента поділена між Великою Британією (тодішньою Британською імперією), Україною та Францією. У 1916 році французький комітет з військових поховань виступив з ініціативою про вшанування невідомого солдата.

Історики

Сучасна могила невідомого солдата у Франції розташована в Тріумфальній арці. Спершу міркували над розміщенням в Пантеоні, але праві політичні кола вважали пантеон республіканською спорудою. Боєць мав спочивати в дусі символів французьких військових звитяг. Був запроваджений цілий ритуал: на всіх секторах Західного фронту де воювали французи, ексгумували залишки військових, а потім шляхом жеребкування обрали того, кого поховають в могилі невідомого вояка. 11 листопада 1920 року процесія поховання відбулася синхронно в Парижі та Лондоні. 

«Британський випадок дещо схожий. Вважається, що один з військових капеланів, подорожуючи вздовж лінії фронту, побачив могили з написом «Невідомий вояк». Це вразило священнослужителя і він вирішив, що жертви обов’язково вшанують», – розповів Іван.

Лекція

Місце обрали швидко, бо де можуть бути поховані найкращі британці? Звісно, у Вестмінстерському абатстві. На могилі й записали: «Тут, разом з королями й кращими людьми цієї землі, спочиває невідомий, але рідний всім нам, боєць, який віддав своє життя за нас».

Це єдина надмогильна плита, на яку заборонено ступати. Традицію покладання квітів увела дружина короля Георга VI Єлизавета Боуз-Лайон. Під час церемоній одруження жінка поклала на могилу свій весільний букет. Тепер її приклад наслідує британська королівська сім'я. 

«Для Центральної та Східної Європи Перша світова війна стала не тільки великим потрясінням, а й найвизначнішою подією в історії цих держав. Багато країн отримали незалежність. Польща була франкофілійна країна, тобто дуже поважала Францію. Тому вирішила теж встановити такий пам'ятник. Єдиною умовою було, аби похований загинув за оборону Польщі. Тобто не в Першій світовій війні, а вже у боях, які почалися з 1918 року», – пояснив Стичинський. 

Захід

Та встановити монумент завадили війни та нестача грошей. Врешті, пам’ятники з’явилися в різних містах Польщі, окрім столиці. Поставити монумент у Варшаві владу підштовхнула одна з волонтерських організацій. Активні громадяни ініціювали несанкціоноване встановлення плит, як могил невідомого вояка. Після цього керівництво вирішило: тепер обов'язково встановлять пам'ятник. Його помістили в колонаді Саксонського палацу.

Варшавський пам'ятник в часи німецької окупації перетворився на місце спротиву. У 1943-1944 роки до нього клали вінок з написом: «Для незнаного вояки від польського уряду в еміграції».

«Палацу зараз немає (пам’ятник зараз стоїть на площі Пілсудського). На будівлю почепили таблички, де перераховані найвідоміші поля битв у яких брали участь польські військові. Існує чіткий перелік, хто може класти квіти на могилу. В Польщі, крім президентів і вищих очільників Міністерства оборони, це дозволяють і воякам репрезентаційного батальйону, які й охороняють пам'ятку. А ще тим, хто йде зі служби варти», – сказав співробітник Українського інституту національної пам'яті. 

Іван Стичинський розповідає про монументи

Віталій Бака вважає румунський досвід найбільш класичним у наслідуванні традицій. 1 травня 1923 року міністерство оборони видало окремий наказ про ексгумацію решток померлих з дев’яти основних локацій битв на території Румунії.

«Мали обрати когось із військових ліцеїстів, керуючись власним почуттям. Символічним жестом було поховати військового, що був сиротою, і який тепер, мовляв, обирав батьків», – розповів Віталій Бака. 

У Сербії, безпосередньо в самому Белграді, могили невідомому солдату не знайти. Вона далі, на південний схід від міста, де в жовтні 1915 року на горі Авала відбувалися власні бої сербської армії проти австро-угорців. У 1921 році в ході розкопок на місці дерев'яного хреста знайшли закопаного молодого хлопця. Експертиза встановила, що він є сербом і загинув внаслідок бомбардування артилерією. 

«Для багатьох з нас могила невідомого солдата і вічний вогонь асоціюються з радянщиною. Але, як бачимо, це абсолютно не радянські речі. Радянський Союз це просто скопіював з інших країн і адаптував під себе», – підсумував Іван Стичинський.

Довідково: Legio Historica — перший в Україні історичний науково-популярний фестиваль, започаткований історичним факультетом Київського національного університету імені Тараса Шевченка у 2017 році. 

Читайте також: Що їли в XVI столітті: розповіли про гастрономічні вподобання волинян