Що їли в XVI столітті: розповіли про гастрономічні вподобання волинян

Лекція про гастрономічне життя волинян відбулась у межах історичного фестивалю «Legio Луцьк». 

У суботу, 30 березня, в Музейному просторі «Окольний замок» зібралися історики, археологи та слухачі, зацікавлені в минулому свого краю. Лекцію відвідала й журналістка Район.Історія.

Лекція

З особливостями кухні ранньомодерної доби відвідувачів знайомили історикині Марина Тарасюк і Надія Кравченко. 

«Загалом волиняни їли більше, ніж двічі на день. У документах є згадки про міських теслів, які виконували роботу для Луцького замку і вживали хліб, м'ясо та пиво по чотири рази на день. Рослинні продукти становили основу раціону. Основною рослиною у харчуванні волинян було жито», – розповіла Марина Тарасюк.

Марина Тарасюк

На противагу українцям, європейці часто споживала пшеницю, яку імпортувлаи з нашої країни. На менший попит пшениці вплинула вартість очищення зерна, яке важче піддавалося обробці. 

«В актах, наприклад, вартість помеленої при млині, добре вивітреної пшениці зростала вдвічі від сировини (прикладом, 12 литовських грошей, а після помолу – 24)», – зауважила Марина Тарасюк.

Вживали пшоно, ячмінь, а вівсянку у Східній Європі вважали їжею для бідних. Вагому роль відігравала можливість якісного очищення вівса. Якщо ж очищення було недостатнім, неїстівна оболонка потрапляла в кашу.

«Актова документація демонструє, що м'ясо регулярно додавали в раціон. Його тримали засоленим в коморах селяни, міщани й шляхта. Можливо, його не було в багато, але від нього не відмовлялися. А найбільш якісним і дорогим продуктом вважалася яловичина. Міський уряд завжди брав лопатки яловичини для себе у торгові дні. Вола теж їли, він був нарівні з яловичиною недешевим продуктом, бо здебільшого це була тяглова тварина», – додала історикиня.

Слухачі

За її словами, у XVI столітті найпопулярнішим м’ясом була баранина. Волиняни також додавали до свого раціону кіз, щоправда рідше. У цього виду рогатої худоби високий метаболізм, тож прогодувати тварину було важче. Та за що цінували козу, то це за шкіру, яка не пропускає воду і з якої виготовляли взуття. 

У часи посту м’ясо замінювали рибою. У кінці XVI століття є згадки про вугрів, краснопірки, лящів, окунів, оселедців. Щуку подавали на столи знаті. 

«Алкоголь вживали усі верстви. На Волині панувала культура не вина, а меду. На Пасху навіть готували великоднє пиво. Готували його з солоду ячменю, жита, пшениці. У кінці XVI cтоліття виготовляли солод з вівса та проса. Пиво відрізнялося від сучасного. Це могла бути слабоалкогольна брага. У неділю люди після церкви часто йшли до шинка. Нічого, що після служби, – це видавалося нормальним... Ми знаємо зі свідчень, що впродовж липня 500 людей збирали ягоди в лісах і продавали їх. А на їх основі готували горілку, і вона була надзвичайно дорога», – розповіла Марина. 

Читайте також: На Рівненщині на гастрономічному форумі смакували стравами Полісся та Буковини

Надія Кравченко

Вино переважно було заморське, його могли собі дозволити заможні люди. Напій везли з Німеччини, Туреччини та Нормандії. Вирахувати кількість вживання вина серед іншого алкоголю важко, адже його зберігала знать у приватних будинках. 

А в шинку, до якого ходили волиняни, гості замовляли інші напої. Історикиня окреслила рівень популярності хмільних трунків: на першому місці – пиво, за ним – мед, горілка і вино. 

Згадували також і про комерцію в житті волинян. 

«Чому досліджувати історію торгівлі було складно? Насправді тоді існувала досить специфічна система мір і ваги. Вона була четверичною, де одна міра ваги ділиться на чотири частини. Дорогі товари, наприклад, перець, важили каменями. Інші сипучі приправи мали інші міри», – пояснила Надія Кравченко. 

Захід

Торгівля була складною для наших предків через організацію логістики. На той час існували місцеві митниці. Товар проходив через чітко визначені шляхи й зупинявся у великих містах, де й продавався. Якщо щось залишалося, то купець їхав з товаром далі або перепродавав місцевому торговцю. 

«Про історію торгівлі та імпорт ми знаємо з праць польських істориків, виданих ще в соціалістичні часи. Існували політичні обмеження щодо написання монографій та інших робіт. Вивчати історію про шляхту не випадало, бо коли говориш про знать, то й маєш говорити про демократію. У соціалістичній країні такі дискусії не віталися, тому багато зосереджували увагу саме на економічній історії», – пояснила Надія.

Довідково: Legio Historica — перший в Україні історичний науково-популярний фестиваль, започаткований історичним факультетом Київського національного університету імені Тараса Шевченка у 2017 році. 

Читайте також: Їжа в історії та історіях: анонсували другу наукову конференцію, присвячену гастрономічним дослідженням