Його річний прибуток становив 10 мільйонів золотих: що відомо про Василя-Костянтина Острозького

Про князя Василя-Костянтина Острозького (1525? – 1608) відомо небагато. Є припущення, що князь Острозький народився саме 15 лютого.

Відомий факт, що це був багатий магнат. 

Хтось може згадати, що він заснував Острозьку академію та на його кошти видали Острозьку Біблію, – пише на сайті Національного університету «Острозька академія» науковець, професор Петро Кралюк.

Сама ж діяльність князя (а була вона багатогранною!) належним чином не поцінована. Хоча те, що він зробив, мало велике значення для української історії, спрямувало її у відповідне русло.

Його батько, Костянтин Іванович, був видатним полководцем. Обіймав високі становища у Великому князівстві Литовському. Йому вдалося, переважно за рахунок великокнязівських пожалувань, які давалися переважно за воєнні звитяги, значно розширити свої володіння. Проте за військовими справами йому не залишалося часу зайнятися господарською діяльністю.

Молоді роки Василь-Костянтин Острозький присвятив збиранню батьківських земель і розширенню свого домена. Зрештою, на середину 70-их років в його руках опинилися величезні володіння, які охоплювали значну частину території сучасної України. 

Йому належала третина земель історичної Волині (зараз це переважно землі Рівненської, Хмельницької та Тернопільської областей), 14 міст і більших поселень з округами на Київщині, 8 – на Брацлавщині, 4 – на Галичині, 32 – на території Польщі.

Річний прибуток князя становив 10 мільйонів золотих – величезна на той час сума. І його вважали найбагатшою людиною не лише тодішньої Речі Посполитої, а й усієї Європи. Статки князя дозволяли виставити військо чисельністю 15-20 тисяч чоловік. 

Не кожен європейський правитель мав таку армію в той час.

Двір князя Острозького багато в чому нагадував інституцію незалежного правителя. У його резиденціях в Дубні й Острозі перебувало близько двох тисяч слуг, переважно молодих людей. Для них це була своєрідна школа управління, де вони набували потрібного досвіду. Пізніше ці люди ставали до служби в надвірному війську, канцеляріях, їх призначали управителями маєтків, опинялися вони й на церковних становищах.

Велику увагу Василь-Костянтин Острозький приділяв обороні земель від татарських наїздів. У ХУІ-ХУІІ ст. це була найболючіша проблема України. Князь власним коштом утримував кількатисячний загін вершників для оборони від татар. Він неодноразово в 70-90-их роках успішно відбивав напади ординців. 

Саме в обороні українських земель князь Острозький виявив неабиякі військові і дипломатичні здібності, а його боротьба проти «поган» була високо оцінена в тогочасних хроніках та поетичних творах.

Коштом князя було засновано й побудовано чимало міст і замків, передусім на південно-східній Волині та Київщині. Наприклад, його стараннями були збудовані замки на межі з Диким полем – у Білій Церкві, Переяславі, Богуславі. Завдяки цим діям стала більш інтенсивною колонізація українцями нинішніх центрально-українських земель. 

Сам же князь неодноразово рятував Київ від татарських наїздів. Так, у 1578 році він виплатив татарам 3.000 дукатів, щоб ті не грабували це місто. 

Будучи Київським воєводою, Острозький зробив багато як для відродження Київської землі, так і Києва, котрі в ХVI столітті були відкриті для татарських нападів і лежали в руїнах. Також він чимало зробив для культурного розвитку цього міста, зокрема, такого його культурно-релігійного центру, як Києво-Печерська лавра. 

Саме вихованці двору князя Острозького (Єлисей Плетенецький, Мелетій Смотрицький, П.Конашевич-Сагайдачний та інші) продовжили справу свого патрона по відродженню Києва. 

Є підстави говорити, що без Василя-Костянтина Острозького не було б ні «Могилянського ренесансу», ні піднесення Києва в ХVІІ столітті, ні перетворення його в духовну столицю України. 

«На жаль, кияни цього вже не пам’ятають», – зауважує Петро Кралюк.

Взагалі завдяки діянням князя українські землі в кінці ХVІ століття, будучи хоча б частково захищені від татарських нападів, отримали змогу відносно нормально розвиватися як у плані господарському, так і культурному. Саме в таких умовах стало можливим т.з. «українське відродження» кінця ХVІ – початку ХVІІ століття, про яке писали Михайло Грушевський та інші дослідники. Однак сумнівно, щоб це відродження відбулося без князя Острозького.

Саме він заснував першу в Східній Європі вищу школу – Острозьку академію. Ця школа проіснувала близько 60-ти років. З її стін вийшло чимало видатних культурних діячів, які виступали письменниками, вчителями, вченими, священнослужителями.

Вихованці Острозької академії стояли біля витоків школи Київського братства й Києво-Могилянки. Випускник цієї академії, Мелетій Смотрицький, створив граматику старослов’янської мови, яка справила значний вплив на розвиток філологічної науки як в Україні, так і за її межами.

Під керівництвом Василя-Костянтина Острозького і, за його сприянням, була видана Острозька Біблія. Це, по суті, перше в Європі критично-наукове видання біблійних книг, укладене на основі різних текстів. Подібного роду видання в Західній Європі з’явилася лише в 90-их роках ХVІ століття, тобто через десять років після появи Острозької Біблії. Саме ця Біблія стала канонічним текстом для християн, котрі використовували в богослужінні старослов’янську мову.

Також в Острозі під покровительством князя розвинулася полемічна література – предтеча української новочасної літератури. Сам князь виступав замовником полемічних творів, друкував їх на свої кошти й винагороджував авторів.

Князь Острозький, виступаючи покровителем православ’я в Речі Посполитій, чимало уваги звертав на розбудову церковних структур. Він виступав фундатором численних церков, монастирів. Навіть виношував амбітний план створення патріархату на українських землях. Однак, план не був реалізований. 

Фактично Василь-Костянтин Острозький і в господарському, й політичному, і культурному та церковному планах творив незалежну державну структуру. І хоча він визнавав зверхність над собою короля Речі Посполитої, проте поводився незалежно. Навіть у листах писав:

 «Ми, Костянтин, з Божої ласки князь на Волині». 

Так у той час іменували себе суверенні правителі.

Якби справи князя отримали своє гідне продовження, ми б мали і іншу державу, і більш нормальну історію, яку можна було б «читати без брому». Але навіть те, що він зробив заслуговує високої оцінки.

«Можливо, варто уважніше придивитися до політичної, військової, дипломатичної, господарської, культурної, церковної діяльності Василя-Костянтина Острозького», – резюмує Петро Кралюк.