У Луцьку провели історичну годину про Голокост у місті
-
-
>
-
>
-
>
1171
У Волинському краєзнавчому музеї провели історичну годину про Голокост. Наукові співробітники презентували відвідувачам виставку із копій документів з Державного архіву Волинської області про діяльність окупаційної нацистської влади.
На виставці також розмістили світлини із музею Яд Вашем (Ізраїль), меморіальні книги пам’яті, які опублікували в Ізраїлі вихідці волинських євреїв та два експонати Тори – мініатюру та рукопис на пергаменті. Захід відвідала й журналістка Район.Історія.
В музеї зазначили, що в роки Другої Світової війни на території Волинської області загинула 110-тисячна єврейська громада. У Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту до музею запросили виконавчого директора Волинської релігійної громади прогресивного іудаїзму Сергія Швардовського.
Історія Голокосту тісно пов’язана з життєписом його родини. Його бабуся врятувалася від масових обстрілів, які здійснювали нацисти під час окупації Волині. Жінка вилізла з виритої ями, підготовленої для євреїв й переховувалася в лісі, а згодом дійшла до Німеччини.
Розповісти свою історію порятунку жінка змогла лише онукам, бо довгий час не наважувалася порушити цю болючу тему. Усі її 28 родичів полягли в містечку Трохимбрід (Софіївка), якого зараз не знайдеш на карті, адже його знищили у 1942-му році після масового розстрілу.
«Коли я вперше потрапив на місце масового розстрілу євреїв, там було тільки голе поле. Після того я почав замислюватися, чому ми нічого не знаємо про ці події», – сказав Сергій Швардовський.
Читайте також: Трохимбрід: у знищеному єврейському містечку на Волині встановили пам'ятні знаки
За його словами, у Луцьку проживало 18 000 євреїв, які становили майже половину міського населення. Перший масовий розстріл відбувся 25 червня 1941 року, коли нацистські війська зайшли в місто. На вулицях хапали чоловіків (спочатку дітей та жінок не чіпали). 300 бранців завезли до Луцького замку, де видали лопати й наказали рити ями.
В місті розвісили оголошення, що всі чоловіки-євреї віком від 16-60 років мають прийти до замку. З собою вони мали взяти їжу, якої б вистачило на добу. Оголошення було написане від руки, тому не всі євреї повірили у правдивість повідомлення.
Наступного дня біля замку зібралися близько 1 200 людей. Хоча ті, які проживали поблизу пам'ятки й бачили натовп із вікна казали, що чоловіків було близько 3 000.
В жовтні 1939 вийшов наказ про те, що євреї зобов’язані носити на рукаві пов’язку, а через місяць сповістили, що кожен мав нашити на свій одяг жовту зірку Давида. Їх мало бути дві – на спині й з боку біля серця.
«Чому жовтий? Тому що в темряві його було найкраще видно. Був такий випадок в Луцьку: молода пара вирішила зірвати зірку з одягу. Але одяг через рік носіння вицвів на сонці, і слід від нашивки усе одно залишався», – розповів Сергій Швардовський.
Він також розповів: євреям було заборонено ходити по тротуару і головними вулицями. Покидати гетто дозволяли лише тим, які мали посвідки.
Читайте також: П'ять текстів про Голокост від Район.Історія, які варто прочитати
«Євреї були як скот. У 1942 році у Луцьку було два гетто. Одне робітниче, де жили євреї тих професій, які були потрібні для влади. В інше зганяли дітей, хворих… В ньому було приблизно 18 000 осіб у нинішньому Старому місті. В кімнаті жило 10-15 людей. Умови не те, що погані, їх взагалі не було», – сказав він.
Чоловік підтвердив факт, що євреям виплачували зарплатню за їх роботу. Але ті кошти потім йшли на сплату контрибуції, яку нацисти наклали на місто. На території Луцького гетто була лікарня, школа, аптека, але вони були пусті.
У 1942 році 24 серпня євреїв зібрали на площі й вивозили їх до урочища, біля нинішнього Гнідавського цукрового заводу. Яма була шириною 200 метрів. Її вирили вночі чоловіки із робітничого гетто. За п’ять днів там розстріляли 18 000 євреїв.
Після страти на території гетто їхала машина. Через гучномовець сповістили: «Євреї виходьте. Німецька влада домовилася з Америкою та Англією про обмін».
Ті євреї, які сховалися від попередньої небезпеки повірили й вже 3 вересня був другий масовий розстріл.
12 грудня 1942 року в робітничому гетто відбулося повстання. До табору смерті прийшли чехи й сказали, що їх скоро розстріляють. Там жило близько 500 людей. Серед них були й швачки, які мали виконати замовлення на пошив німецьких шинелей.
Більшість зрозуміли, що це кінець. Робітники не мали зброї. Вони могли захищатися лише столами, стільцями та кислотою для вибілення шкіри.
Про пожежу єврейського табору відомо з розповіді Шмуеля Шило, який хлопчиком втік від рук нацистів. Йому вдалося сховатися у підвалі, де зберігали мішки з вугіллям. Згодом туди забігла й молода пара.
Хлопець, побачивши дитину, зав'язав її у мішку і казав: «Скажеш, що ми забрали з собою життя кількох». Його дівчина кричала, що треба тікати, але її хлопець відказав: «Ми з тобою вже не сховаємось».
«Історія українського і єврейського народу має багато схожого. Український Донбас зазнав багатьох репресій, знищення української культури й перетворення на російське місто. Ще в Російській імперії ми зазнавали утисків. Для євреїв існувала смуга осілості, з якої вони не могли переїхати в інше місце, заборонялося мати нерухоме майно», – додав історик Богдан Зек.
Читайте також: Гранати милосердя: як розстрілювали євреїв у Луцьку
Наукові співробітники музею закликали пам’ятати трагедію Голокосту й об'єктивно вивчати свою історію.
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
