Автор «Історії України для дітей»: 145 років тому народився письменник Антін Лотоцький
1866
Життєвий і творчий шлях одного з активних діячів «Пресової квартири» Українських січових стрільців
Антін Лотоцький – боєць легіону Українських Січових Стрільців, письменник та видавець, народився 13 січня 1881 року в селі Вільховець поблизу Бережан на Тернопільщині в сім'ї галицького педагога і письменника Лева Лотоцького.Про це пише Український інститут національної пам'яті.
Лев Лотоцький був знаний у культурно-мистецьких колах, сам займався літературною творчістю і друкувався в «Літературно-науковому віснику», що виходив у Львові за редакцією Івана Франка, Михайла Грушевського і Володимира Гнатюка.
Саме батько заклав у душу Антона любов до літератури та історії. Він часто розповідав дітям про минуле, у родині панувала творча атмосфера. У Антона літературний талант проявився дуже рано: ще під час навчання в Бережанській гімназії, разом із братом Володимиром він видав гумористичний журнал «Небилиці».
Після закінчення гімназії Лотоцький вступив на філософський факультет Львівського університету, слухав курс лекцій з історії України Михайла Грушевського, займається літературною працею. Тоді ж вийшли з друку його перші книжки, оповідань, легенд і переказів.
Літературна творчість стає «сродною працею» Антона Лотоцького на всіх етапах життя. І в Рогатині, де він з 1911 року вчителював у місцевій гімназії.
І під час Першої світової війни, в легіоні Українських Січових Стрільців, де він був одним із активних діячів ідеологічного та культурно-просвітницького відділу «Пресова квартира» – під різними псевдонімами (Тото-Долото, Само собою не Руданський) він друкував свої твори майже в усіх виданнях «Пресової кватири», був співредактором стрілецьких часописів.
Після війни, коли він повернувся у гімназію в Рогатині – за кілька років вийшла низка його творів для дітей. Але література таки взяла гору: у 1923 році Антін Лотоцький залишив вчительську працю, щоб займатися насамперед письменницькою і видавничою діяльністю.
Разом з Миколою Угрином-Безгрішним він заснував у Рогатині видавництва «Журавлі», «Сині дзвіночки», видавав журнал «Рогатинець» – орган Українського педагогічного товариства.
Паралельно Антін Лотоцький співпрацював з львівським часописом «Світ дитини». Жодне число журналу не обходилося без його віршів, оповідань, драматичних сценок, краєзнавчих оповідань. Володіючи багатьма іноземними мовами, Лотоцький активно займався перекладами світової дитячої літератури.
Але найбільшу славу йому приніс чотиритомник «Історія України для дітей», що побачив світ у 1934 році. Довгий час ця книга була підручником з історії для українських дітей у діаспорі. Також у співпраці з Угриним-Безгрішним він видав підручник «Коротка граматика української літературної мови».
Після Другої світової війни перебрався до Львова, де мешкав в інтернаті для старих, часто хворів і страждав від голоду. У 1946 році його прийняли до Спілки письменників УРСР, хоча за радянських часів перевидали лише один його літературний твір – казку «Котигорошок».
Антін Лотоцький помер 28 травня 1949 року. Похований у Львові на Личаківському кладовищі.
Повернення творчості Антона Лотоцького до сучасних читачів активно розпочалось у 1991 році, коли його історичні та дитячі твори набули неабиякої популярності. Серед найвідоміших творів письменника – «Смертне зілля», «Руслан і Либідь», «Було колись на Україні», «Княжа слава», «Михайло-Семиліток».
Читайте також: Володимир: яким було навчання в українській школі у 1916 році