Василь Симоненко шукав місця масового захоронення жертв сталінських репресій в Києві

08 Січня 2024, 14:09

1960

Василь Симоненко

Один із найяскравіших представників шістдесятництва, поет Василь Симоненко народився 8 січня 1935 року в селі Біївці Лубенського району на Полтавщині.

Виростав без батька. Після закінчення сільської школи Симоненко вступив на факультет журналістики Київського державного університету імені Шевченка. Після отримання диплома працював в редакціях газет «Молодь Черкащини», «Черкаська правда», «Робітнича газета». Про це пише Український інститут національної пам'яті.

Особливої слави здобули поетичні твори про Україну «Задивляюсь у твої зіниці» (1962), де є рядки: «Ради тебе перли в душу сію,/ Ради тебе мислю і творю.../ Хай мовчать Америки й Росії,/ Коли я з тобою говорю», а також «Лебеді материнства» (поч. 60-х) зі словами: «Можна все на світі вибирати, сину,/ Вибрати не можна тільки Батьківщину».

Навесні 1960 року в Києві заснували Клуб творчої молоді, учасниками якого були Алла Горська, Ліна Костенко, Іван Драч, Іван Світличний, Василь Стус, Микола Вінграновський, Євген Сверстюк та інші. Василь Симоненко також брав участь у роботі клубу, багато їздив по Україні, виступав на літературних творчих вечорах та диспутах.

Читайте також: «На полі чести ніколи не людно», – Євген Сверстюк

Дослідниця Леся Бондарук пише, що саме з ініціативи Клубу розпочався пошук місць масового захоронення жертв сталінських репресій. Василь Симоненко з колегами долучився до збору свідчень про трагедію, особисто об’їздив околиці Києва, шукаючи свідків.

Тоді вперше відкрили місця таємних масових поховань на Лук’янівському та Васильківському кладовищах, у Київських лісах. Величезне враження на Симоненка справив випадок, коли на галявині Биківнянського лісу він побачив хлопчаків, які грали у футбол.

За м’яча їм слугував... череп із діркою в потилиці. Ще два черепи позначали лінію воріт. Про це згадував у своєму щоденнику Лесь Танюк, який з Аллою Горською та Симоненком теж приїхав до Биківні.

Після цього Василь разом з іншими членами Клубу склав і надіслав до Київської міської ради Меморандум із вимогою оприлюднити місця масових поховань і перетворити їх у національні місця скорботи та пам’яті.

Такого зухвальства радянська тоталітарна система простити не змогла – за Симоненком встановили чекістський нагляд.

Детальніше про Василя Симоненка читайте у статті Три С: Володимир Сосюра, Василь Симоненко і Василь Стус об'єднані самвидавом.