101 рік тому народився сотенний УПА Мирослав Симчич

05 Січня 2024, 10:13
101 рік тому народився сотенний УПА Мирослав Симчич 300
101 рік тому народився сотенний УПА Мирослав Симчич

У  селі Вижній Березів поблизу Косова на Прикарпатті 5 січня 1923 року в селянській родині народився майбутній сотенний Української повстанської армії, радянський політв’язень, Герой України Мирослав Симчич.

Про це пише Український інститут національної пам'яті.

Закінчив чотири класи «Рідної школи» – так називали приватні навчальні заклади й організації, що опікувалися проукраїнською освітою в міжвоєнній Польщі. Після смерті батька ніде не навчався. У 1939 році закінчив вечірню школу і вступив до архітектурного технікуму в Коломиї. У 1941-му став членом юнацької мережі Організації українських націоналістів. 

Перебування в юнацтві ОУН Симчич описував так: «Розповідали нам українську історію, давали читати літературу, ми робили різноманітні стрілецькі вправи».  

Восени 1943 року Мирослав Симчич вступив до Української народної самооборони (збройна формація ОУН, одна з попередниць Української повстанської армії). У складі загону УНС боровся з німцями до весни 1944-го.

Після вишколу у старшинській школі в Космачі Симчича направили чотовим у Буковинський курінь. Чота зазвичай налічувала від 20 до 40 бійців. Підрозділ Мирослава Симчича рейдував на Буковині, громив колгоспи та ліквідовував винищувальні загони «стрибків» (формування, створені з місцевого населення для захисту радянської влади, від російського – «истребительные отряды»). 

Найвідоміша звитяга Мирослава Симчича на псевдо «Кривонос» – Рушірський бій під Космачем у 1945 році. Тоді сотня УПА під його командуванням у запеклому бою розгромила численний підрозділ НКВД. У тому бою «Кривонос» був поранений ворожою кулею.

У 1946 році Симчич перехворів на тиф. Відновився на посаді командира сотні влітку. Воював проти радянської влади ще два роки. У 1948-му його та побратима Петра Томича під час перевірок зимових криївок видала сексота МГБ з місцевих. На одній із конспіративних хат зав’язався бій, Мирослав Симчич потрапив у полон. 

У 1949 році його засудили до 25 років таборів за участь в УПА. Відбував покарання на Далекому Сході та в Мордовії. Останнє місце ув’язнення – виправна колонія у Запорізькій області. Брав участь у «війнах» із кримінальниками та у страйках проти зловживань адміністрації. 1963-го був достроково звільнений. Але знову заарештований у 1968 році «за нововідкритими обставинами». Усього відбув у радянських таборах 32 роки. 

Після звільнення у 1985-му майже два місяці прожив на запорізькому вокзалі – через радянську бюрократію не мав ні житла, ні роботи, ні прописки. Згодом влаштувався муляром на «Запоріжсталь», ремонтував доменні печі. Потім перевівся в транспортну частину заводу, працював токарем. Радянська пропаганда продовжувала дошкуляти Симчичу: про нього писали «викривальні» статті в місцевій газеті. Дільничний «за звичкою» навідувався до квартири колишнього бранця навіть після проголошення Україною незалежності. 

З 1996 року Мирослав Симчич із дружиною живуть у місті Коломиї на Івано-Франківщині. Він займається патріотичним вихованням молоді. У 2015 році сотенний зустрівся з капітаном І рангу Іваном Залужним, який під час Другої світової війни воював у складі радянської Червоної армії. Ветерани потиснули руки на знак примирення українців, які у Другій світовій війні воювали одні проти одних. 

14 жовтня 2022 року сотенному Української повстанської армії Мирославові Симчичу присвоєно звання Герой України за героїзм у боротьбі за незалежність.

«Фашистами» нас обзивали відтоді, як почався наш рух. Це не нове діло. Відколи існує Росія – будь-який прояв свободи серед українців розцінюється східним сусідом як «злочин», «фашизм» або приклеюють іще якийсь ярлик», – говорив Мирослав Симчич у інтерв’ю 2013 року. 

Помер  18 січня 2023 року у віці 100 років. Був похований 20 січня 2023 року в місті Коломия на цвинтарі «Монастирок».

 

 

Коментар
25/05/2024 Субота
25.05.2024
24.05.2024
23.05.2024