На Херсонщині 163 роки тому народився український меценат і громадський діяч Євген Чикаленко

21 Грудня 2023, 11:30
Євген Чикаленко (1861-1929) 1426
Євген Чикаленко (1861-1929)

Землевласник, який  свої статки витрачав на розвиток української справи. 

21 грудня 1861 року на Херсонщині народився Євген Чикаленко, меценат, видавець, публіцист, землевласник, член Старої Громади, ініціатор заснування Товариства Українських Поступовців. Громадський діяч, який відмовився стати гетьманом України. Про це йдеться на сайті Українського інституту національної пам'яті. 

1918 року він відійшов від політики та спостерігав за розгортанням  подій в Україні, але не брав у них безпосередньої участі. Олександр Шульгин називав Чикаленка «людиною до 1917 року», ветераном українського відродження, цілком сформованою і не готовою до реалій, породжених революцією. Та тим, що Чикаленко, оцінивши  неготовність українців до складного державотворчого процесу, вирішив відійти від цих процесів. 

«Україну любити треба не лише до глибини душі, а й до глибини власної кишені», – ці слова приписують землевласнику та меценату Євгену Чикаленку, який свої статки витрачав на розвиток української справи. 

Оточення Євгена Чикаленка формується під час навчання в Єлисаветградському реальному училищі. Тут він здружився з Панасом Тобілевичем – у майбутньому відомим актором Панасом Саксаганським. Хлопці сиділи за однією партою. Через свого друга Чикаленко заприятелює з усією творчою родиною Тобілевичів.

Перебування в Київському університеті позначилося знайомством Чикаленка з професором історії Володимиром Антоновичем, композитором Миколою Лисенком, статистиком Олександром Русовим, студентом, а згодом ректором Харківського університету Дмитром Багалієм. Разом з ними він працював у «Словниковій комісії», яка видала «Словник української мови» за редакцією Бориса Грінченка.

«Я не раз казав, що коли не матимемо своєї преси, школи або хоча б такого геніального брехуна, як Сенкевич, щоб розбудив у широких колах національну свідомість, то станемо провансальцями»,– писав Чикаленко в «Спогадах».

Тому багато зусиль доклав до створення української газети «Громадська думка» (1906) та «Рада» (1906 – 1914). Фінансово підтримував редакції української періодики «Селянин», «Літературно-науковий вісник», «Нова громада». 

Газета «Рада», якій Чикаленко віддав вісім років життя, була для нього виплеканим дитям. Прибутку від газети не було жодного – лише постійні витрати, які Чикаленко покривав, передаючи в заставу будинок та  продаючи землю. Видання газети припинилося на початку Першої Світової війни, відколи почалися переслідування російською владою самого видавця. 

«Зі смертю газети настала і моя духовна смерть.  Як український Дон Кіхот, я помру. Заховаюсь у селі, аби не бачити свідомих українців, не чути про них, одним словом, вернусь у «первобытное состояние» запеклого сільського хазяїна, який, окрім чорного пару, нічого не знав і нічим не цікавився». – писав Чикаленко Володимиру Винниченку.

У селі Чикаленко писав роботи на тему сільського господарства, яке він знав досконало. Він одним із перших у себе в господарстві запровадив американську сільськогосподарську техніку.

Він скуповував твори Шевченка для організованої ним бібліотеки. Втративши свою восьмирічну доньку, Чикаленко вирішив вшанувати її пам’ять, створивши щось корисне. Частину грошей, які відкладав для посагу доньці, він відправив редакції журналу «Київська старовина» для премії за найкращий твір з історії України. Його коштом у Львові звели гуртожиток для студентів Політехніки.

Подружнє життя родини Чикаленків припинилося 1909-го, коли Євген  залишив дружину й пішов до її небоги Юлії Садик. Кілька років він приховував почуття, був близький до самогубства. 

«Я любив тайно, ніхто про се нічого не знав, навіть та, яку я любив, мені ніяково було їй натякнуть, бо вона ж була як дочка мені», – писав він письменнику Петру Стебницькому в березні 1909-го.

Після відвертої розмови із коханою, Чикаленко залишив дружині маєток у Кононівці. З Юлією прожив у цивільному шлюбі двадцять років у Києві. 

 

Читайте також«На московському кумачі України самостійної не вишити», – український драматург Микола Куліш

Коментар
25/05/2024 П'ятниця
24.05.2024
23.05.2024