147 років тому народився історик Дмитро Антонович
-
-
>
-
>
-
>
1010
У Києві 14 листопада 1877 року народився Дмитро Антонович – історик, мистецтвознавець, громадський діяч. Син відомого українського історика Володимира Антоновича. Українським рухом зацікавився ще в гімназійні роки.
Про це пише Український інститут національної пам'яті.
Навчався в Київському і Харківському університетах, які не закінчив через переслідування за участь у революційному русі. Основне коло наукових інтересів – історія мистецтва і театру.
Один із засновників і лідерів Революційної української партії (1900), програму для якої прохав написати Миколу Міхновського та видав окремою брошурою («Самостійна Україна»).
А згодом став схилятися до ортодоксального марксизму, стояв біля витоків Української соціал-демократичної робітничої партії (1905). При цьому неухильно підтримував ідею незалежності України.
Сергій Єфремов відзначав мінливу вдачу Дмитра Антоновича так:
«Сьогодні був націоналістом-шовіністом, завтра інтернаціоналістом, сьогодні захоплювався українськими спектаклями, завтра усе зло та лихо слав на голови «культурників», сьогодні аж нестямився от захвату, нерозумні статті Слонимського проти Маркса читаючи, завтра ж удавав із себе правовірного «марксиста».
З 1906-го перебував за кордоном, де займався науковими студіями. Після повернення (1912) викладав у Київській мистецькій школі. Він був одним зі співзасновників Української Центральної Ради в березні 1917-го, її активний член і сподвижник Михайла Грушевського.
Читайте також: Соборність України 1919-го: Київ, Львів та Луцьк у пошуках «віковічних мрій».
Був серед засновників Української академії мистецтв. Восени, під час поїздки до Одеси, Херсона і Миколаєва, вивчав питання про можливість українізації Чорноморського флоту. З січня 1918-го – міністр морських справ УНР. У період Директорії – міністр мистецтв. Пізніше – консул Української держави в Швеції і голова дипломатичної місії УНР в Італії.
Після поразки національно-визвольних змагань емігрував до Праги. Відійшов від політики, займався науковою та викладацькою роботою. Один із засновників Українського вільного університету у Відні і Празі. Директор Музею Визвольної боротьби України у Празі. Організатор і керівник Українського історико-філологічного товариства.
У середовищі української еміграції користувався великою пошаною й незаперечним авторитетом. Як зазначав Василь Біднов, Дмитру Антоновичу притаманне «систематичне уникання всього того, що викликає сварки й дезорганізацію, та непохитна принциповість у поведінці».
Дмитро Антонович помер 12 жовтня 1945-го у Празі. Заповідав проспівати над його труною улюблені українські пісні, однак через присутність у місті радянських військ виконати їх не вдалося. За спогадами Івана Мірчука, люди були залякані, та й самі чехи радили «не витикатися з своїм українством, мовчати й називати себе руськими».
Читайте також: Інтерв'ю міністра закордонних справ УНР про Голодомор у французькій газеті
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
