113 років тому народився заступник головного командира УПА Роман Кравчук

Роман Кравчук (псевдоніми – Петро, Степовий, Максим, Семен та інші) був членом Проводу ОУН, заступником головного командира УПА та Лицарем Золотого Хреста заслуги УПА 1 класу.

Він народився 6 жовтня 1910 року в місті Кам’янка-Стумилова (нині – Кам’янка-Бузька) на Львівщині. Про це повідомляє Український інститут національної пам'яті.

Навчався у Львівському політехнічному інституті. Брав участь в діяльності Пласту, належав до студентських та національно-громадських організацій, зокрема, до нелегальної групи «Українська націоналістична молодь». З 1930-го Роман Кравчук, разом із Василем Куком розбудовував підпільну мережу ОУН на території Золочівщини. 

За націоналістичну діяльність польська влада у 1934 році заарештувала Кравчука та засудила на 5 років ув’язнення. У 1937 році його достроково звільнили за амністією, але вже 1938-го повторно заарештували. Польський суд засудив його до 8 років позбавлення волі. 

Читайте також: Волинські шляхи останнього Головнокомандувача УПА Василя Кука

Строк він відбував в тюрмах Золочева, Сандомира та Тернополя. Там Роман продовжував гуртувати навколо себе українців-політичних в’язнів, проводив з ними виховну роботу, організовував страйки проти тюремних порядків і керівництва. 

У 1940 році Кравчук став членом Центрального проводу ОУН(б), а згодом – заступником керівника Львівської крайової екзекутиви. Він був одним з тих, хто організовував антинімецьку діяльність ОУН. За це у вересні 1941 року його заарештувало гестапо і відправили до концентраційного табору в Кракові. 

Після звільнення у червні 1942 року його обирали членом Проводу ОУН, де 1943 року він став організаційним референтом (керівником виконавчого органу). У серпні 1943 році Романа Кравчука призначили керівником найбільшого організаційного ядра ОУН – крайового проводу на Західноукраїнських землях. 

Раніше цю посаду займали Степан Бандера, Іван Климів, Михайло Степаняк, Василь Охримович.

Радянські спецслужби багато років намагалися спіймати Романа Кравчука. Він дивом виживав під час їхніх облав. Один такий випадок описав у своїх спогадах керівник військового округу УПА на Львівщині Василь Левкович. 

У 1946 році чекісти під час облави на Рогатинщині виявили бункер з підпільниками, де були Роман Кравчук, Зиновій Благий і його охорона. Не знаючи, кого вони заблокували, вороги запропонували підпільникам здаватись, а отримавши негативну відповідь – вирішили підірвати криївку. 

Один з підпільників спробував вийти назовні та прорватись, але одразу ж був вбитий. Тоді Роман Кравчук і його охорона (десь 11 осіб) сховалися у підземних лисячих норах, розмитих дощами, які розташовувались поруч з бункером і мали в довжину кілька десятків метрів, заваливши за собою вхід. 

Чекісти блокували територію, підірвали бункер, але підпільникам вибухова хвиля не завдала серйозної шкоди і вони, хоч і настрашені, дивом залишились цілими. Потім оперативники обшукували нори, але не повіривши, що люди після вибуху могли вижити, так і не знайшовши підпільників, відзвітували про те, що у бункері був лише один повстанець. 

Через кілька днів, коли розшукова операція закінчилася, знесилені від нестачі їжі та повітря, але живі підпільники змогли вибратись зі свого сховища, щоб продовжити боротьбу. Вціліли вони виключно завдяки винахідливості Романа Кравчука.

У 1948 році радянські спецслужби завели розшукову справу-формуляр (згодом вона розрослася до 17 томів) щодо Романа Кравчука, а сам він отримав від оперативників оперативну кличку «Бегемот». Чекісти заарештували батька – Миколу Кравчука, катували його, але він не видав місця перебування сина. 

Щоб розв’язати затриманому язик, його допитували за допомогою агентурно-бойової групи, яку переодягнули в повстанців. Вона успішно імітувала напад на машину МДБ, коли Миколу Кравчука перевозили з однієї тюрми в іншу, імітувала вбивство конвою, забрала Кравчука до себе в заздалегідь облаштований бункер у лісі і кілька днів допитувала. 

Однак і в цьому випадку Микола Кравчук не вказав місця, де був Роман. Побачивши, що результатів немає, чекісти Миколу Кравчука віддали під суд і в 1950 році його разом із дружиною засудили до 10 років ув’язнення в ГУЛАГу.

У червні 1950 року, після загибелі Романа Шухевича, Роман Кравчук став заступником Головного командира УПА Василя Кука, водночас він залишився ще й керівником підпілля на Західноукраїнських землях. 

Читайте також: Головнокомандувач УПА: факти з життя Романа Шухевича, про які ви не знали

У тому році Роман Кравчук став членом Української головної визвольної ради (УГВР), де використовував псевдоніми М. Гончаренко та М. Лісовий. У 1951 року його затвердили Головою Президіяльної Колегії УГВР – Президентом підпільного парламенту воюючої України. 

У 1950-1951 роках сили підпілля слабшали. У своєму звіті за 1951 рік Роман Кравчук зазначав, що сили ОУН(б) швидко тануть, а втрати в деяких округах складали до 60% особового складу підпільників.

Керівництво МДБ УРСР та МДБ СРСР дуже дратувала невловимість таких провідників ОУН(б), як Василь Кук, Роман Кравчук, Петро Федун. З Москви у Київ постійно надходили вказівки посилити їх розшук. 

18 грудня 1951 року міністр державної безпеки УРСР генерал-лейтенант М. Ковальчук для розшуку Романа Кравчука затвердив план чекістсько-військової операції, до якої залучили 4574 офіцерів та солдатів, з них 75 співробітників УМДБ по Дрогобицькій області і 78 співробітників УМДБ по Станіславській області, 110 службово-розшукових собак з 60 інструкторами, 500 курсантів учбового загону МДБ. 

Під час цієї операції 21 грудня 1951 року ворогам вдалося вийти на бункер, де переховувався Роман Кравчук. Він не здався живим і загинув у бою разом із двома друзями. 

Співробітники МГБ, після опізнання вбитих, закопали тіло Романа Кравчука 28 грудня 1951 року у триметровій ямі з негашеним вапном на території «об’єкту № 39» УМДБ у Львівській області.

Читайте також: Дата створення УПА – 14 жовтня: як формували святкову традицію