Ікони Козацької Покрови: дослідження музейниці з Херсона

Козацька доба XVII‑XVIII століть є найяскравішим період розвитку української культури, зокрема іконографії.

Цьогоріч ми вперше відзначаємо День захисників і захисниць України не 14, а 1 жовтня, бо свято, яке збігається з Покровою Пресвятої Богородиці, перенесене у звʼязку з переходом Православної церкви України та Української греко-католицької церкви на Новоюліанський календар. До свята працівниця Херсонського художнього музею Владислава Дяченко  підготувала цікаве дослідження українських ікон Козацької Покрови – повідомляють на фейсбук-сторінці цього закладу.

Найяскравіший період розвитку української культури, ідеться в дослідженні, зокрема культури сакральної, — це період козацької доби XVII‑XVIII століть. Цьому сприяла і зовнішньополітичні обставини, існування незалежної козацької держави, успішні військові звитяги тощо. Певний республіканський демократизм, незалежність від російської культурної політики українських церков, зробило можливим сприйняття культурних імпульсів західної культури та своєрідної інтерпретації її на власному культурному ґрунті. 

Класичним прикладом такого явища є асиміляція нових іконописних зразків, відмінних від візантійського канону.

Поговорити про це можна на прикладі іконографії Богоматері Мізерекордії або Опікунки, яка перетворилася в новій українській інтерпретації в ікону Козацька Покрова. Тут зустрілися нова іконографія і давньоруська традиція, канон і інтерпретація, католицтво і православ'я, схід і захід.

В історії джерел цієї іконографії згадується візантійська легенда про чудо явлення Богоматері у Влахернському храмі під час Літургії. Божа Мати з’явилась у повітрі в храмі та розстелила омофор на знак своєї опіки над головами всіх вірян. Ця легенда Х століття пізніше оформилася у велике церковне свято, установлене, вірогідно, за часів Ярослава Мудрого. 

Ймовірно, що монах Києво-печерської Лаври св. Стефан зробив першу публікацію з розповіддю про це Влахернське чудо. З іншого боку, паралельна історія про Богоматір Опікунку розповсюдилася в ХІІІ ст. в Західній Європі, акцентуючи на особливій ролі Діви Марії у справі спасіння людства. Її популяризатором виступає цистеріанський монах Цезарій з Хайштерваха. 

Ця ідея стала своєрідним виразом культу Мадонни в католицтві. Особливі риси цієї іконографії — це зображення величної постаті Мадонни в плащі, яким вона, наче крилами, захищає всіх вірних, переважно монахів та донаторів.

Щодо української ікони ХVII століття, ми можемо бачити, як ідея Опікунства поєднується з темою Богоматері Покровительки, і як іконографія Мізерекордії повільно завойовує своє місце в іконографії православної української ікони, але, звичайно, з певною інтерпретацією цього образу в національному дусі. 

Традиційна схема зберігається. Божа Мати зображується майже вдвічі більше людських постатей. Її плащ, мафорій служить символом або емблемою заступництва та опікунства, наче крила Божого Ангела. Сама Мати Божа може бути одягнена в розкішну гаптовану парчу з квітковими візерунками, наче ошатна Пані. 

Традиційна іконна площинність поступово заступає місце просторовості та тримірності, проте зберігає певну умовність.

Люди зображені у звичайному одязі, але це не цнотливі монахи, а мирські царі, містяни, божевільні, українські козаки, навіть зі зброєю в руках або військовими клейнодами. Ця важлива деталь, власне, і визначає поняття Козацької Покрови, а свято, яке відзначається кожен рік в жовтні, сьогодні ще вважається і святом збройних сил України.

На прикладі сакрального мистецтва можна бачити, як Україна стає плацдармом боротьби заходу і сходу, водночас боротьби культур, яка набуває своїх самобутніх рис через синтез, релігійно-мистецький компроміс та декларування цінностей Християнства.

«Покров Богородиці» із зображенням невідомого козацького старшини (ліворуч у гурті). Середина XVII ст. Походить із села Сварка на Київщині. Дошка, левкас, темпера, золочення. Національний художній музей України, Київ.

«Покров Богородиці» із зображенням Богдана Хмельницького і архієпископа Лазаря Барановича. Перша половина XVIII ст. Походить з Покровської церкви села Дашки на Київщині. Національний художній музей України, Київ.

Січова ікона «Покров Богородиці» із зображенням останнього кошового Петра Калнишевського, запорозької старшини, судді, писаря та ін. Копія 1836 року з оригінальної січової ікони з с. Покровського, «що колись було Січчю». Дерево, олія. Одеський історико-краєзнавчий музей.

Читайте також:  Ікону Богородиці-Одигітрії повернули в Острозький заповідник після реставрації