Колекція Музею Голодомору поповнилася сорочкою та вишитими рушниками

19 Травня 2023, 09:30
Колекція Музею Голодомору поповнилася сорочкою та вишитими рушниками 460
Колекція Музею Голодомору поповнилася сорочкою та вишитими рушниками
У рамках заходу з нагоди Дня вишиванки та Міжнародного дня музеїв до колекції Музею Голодомору передали сорочку 1930-х років та вишиті рушники.
 
Про це повідомили на сторінці закладу.
 
Так, киянка Анна Ткач подарувала родинну сорочку, яка передавалася з покоління у покоління по чоловічій лінії. Останнім власником сорочки був її чоловік, воїн ЗСУ Дмитро Нєкіпєлов, який зник безвісти в травні минулого року під Авдіївкою.
 
«Цю сорочку виткала і вишила в 1930-х роках для свого чоловіка Степана моя прабабуся Христина з села Уладівка на Вінниччині. Потім вишиванка перейшла у спадок до його сина Іллі, мого дідуся, а далі – вже до його сина Володимира, мого батька. Синів у мого тата не було, тож сорочку передали моєму чоловіку. Дмитро – етнічний росіянин, але українець по духу. Він народився на Алтаї, але, коли йому виповнилося два роки, батьки переїхали в Крим. Він важко переживав анексію Криму в 2014-му, все поривався іти на фронт. Він мав педагогічну і юридичну освіту, та в складний для України час взяв до рук зброю і пішов захищати землю, яка стала для нього рідною. 24 лютого минулого року ми бачилися з ним востаннє… Згодом я вирішила, що родинна сорочка має бути в музеї. Як символічне нагадування про нашу непросту історію: її перші власники пережили Голодомор, а через 90 років той самий ворог знову прийшов нас знищити», – розповідала Анна Ткач.
 
Колекціонер і засновник етнографічної збірки «Древо» Едуард Крутько з Полтавщини передав Музею вишиті рушники періоду колективізації та Голодомору.
 
«Це речі з мого рідного села Козубівка. Рушник, який я тримаю в руках, був вишитий жінкою, яка врятувала родину моєї прабабусі Оришки після розкуркулення. Мого прадіда було розстріляно, у той час його дружина була вагітна шостою дитиною. У них забрали все, навіть з-під дітей витягли ряднину, на якій вони сиділи, та розбили посеред хати горщик із картоплею. Сусідам і односельцям було заборонено допомагати розкуркуленим. Моя вагітна прабабуся та п’ятеро її дітей були приречені на голодну смерть. Але сусідка Христя Денисенко вночі закопувала в листі на межі грядок шматок сала або хліба, а прабабуся вночі приходила і знаходила заховані харчі. Завдяки цьому вона змогла зберегти всіх своїх дітей. Інший рушник належав Марфі Даниленко. Коли родину прийшли розкуркулювати (а їх напередодні про це попередили), жінка обмотала рушник довкола себе і таким чином зберегла цю річ», – розповів колекціонер.
Олександр Нечипоренко, син Лавріна Нечипоренка, чий щоденник спогадів «33-ій рік» зберігається в експозиції  Музею, передав рушник із Чернігівщини, який датується 1933 роком.
 
«Я припускаю, що цей рушник був вишитий наприкінці 1933 року, коли вже був зібраний урожай і в людей з’явилася надія на краще. Адже на ньому ми бачимо оптимістичний сюжет і напис (на рушнику вишито дівчину з коромислом, а також рядок із пісні «Оце ж тая криниченька, що я улюблявся»). Напис, видно, був скопійований вишивальницею із давнішого зразка, бо тут ще вживається твердий знак. Це традиційний текст, який зустрічається на багатьох рушниках з Чернігівщини», – зазначив дарувальник.
Також Олександр Нечипоренко подякував Музею, який зараз готує до друку спогади його батька про Голодомор, наслідки якого він побачив у рідному селі Єрчики на Житомирщині.
 
Нині у Музеї Голодомору триває виставка автентичних вишитих сорочок із фондової колекції закладу.
 
Коментар
29/03/2024 П'ятниця
29.03.2024
28.03.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром