«Моя УПА»: у Луцьку презентували книгу-сповідь

05 Травня 2023, 20:47
«Моя УПА»: у Луцьку презентували книгу-сповідь 1352
«Моя УПА»: у Луцьку презентували книгу-сповідь
У Волинському краєзнавчому музеї відбулася презентація книги Любові Загоровської «#МояУПА». Книга містить 39 розповідей про людей, які або воювали в УПА, або допомагали українській армії боротися за незалежність України.
 
Захід пройшов у четвер, 4 квітня. Презентацію відвідала й журналістка Район.Історія.
 
Модераторкою заходу була представниця Українського інституту національної пам’яті, дослідниця УПА Леся Бондарук
 
Любов Загороська розповіла, що роботу над книгою розпочала випадково. Якось знайомі попросили її зустрітися з бійцем УПА Мирославом Симчичем та записати його спогади.
 

«В мене було якесь таке осяяння, коли він усе це розказував. Я сиджу поруч з легендою. Чоловіком, який провів 30 років у таборах ГУЛАГу. Ми сидимо і він показує шрами, які він отримав у бою. Якраз тоді я дізналася, що саме в тому бою загинув генерал-майор Микола Дергачов, який очолював спецоперації з депортації кримських татар. У мене багато друзів киримли, я знаю, наскільки це болюча тема для них. Навпроти мене сидить чоловік, який зі своїми бійцями знищив цього ката. Ось це для мене було потрясіння», – розповіла Любов Загоровська.

Читайте також: Найкраща відзнака до сторіччя повстанця

Любов Загоровська. Фото: Волинський краєзнавчий музей
Любов Загоровська. Фото: Волинський краєзнавчий музей

Якось журналістка опублікувала пост у Facebook про цю зустріч і після неї їй почали пропонувати записати спогади й інших бійців та бійчинь. До наступних дописів вона почала додавати хештег #МояУПА.

«Я зрозуміла, що це не тільки моя УПА, тобто моє відкриття для себе. Мені ніхто не розповідав про історію УПА, кожен розповідав про своє життя, тому «МояУПА» – для кожного з них», – пояснила авторка.

Читайте також: Голоси Переможців: 39 історій учасників УПА

Спершу Любов Загоровська не розуміла, в якому форматі представити безцінні спогади. Вона планувала передати копії розмов у кілька музеїв визвольної боротьби, щоб надалі з ними працювали дослідники.

Любов Загоровська також поділилася тим, як записала у Львові спогади зв'язкової Романа Шухевича – Ольги Ільків.  

«Після 20-ї зустрічі я почала думати, аби оформляти ці сповіді в книгу», – зауважила Любов Загоровська.

Читайте також: Волинські шляхи останнього Головнокомандувача УПА Василя Кука

Повстанці зверталися один до одного лише за псевдо і під час записів розмов про це не уточнили. Любов зізнається, що ця робота кропітка та зайняла дуже багато часу, адже окрім цього вона продовжувала пошуки в архівах.

«Ця книжка має кілька особливостей. Це історія життя повстанців Івано-Франківщини, Львівщини, Тернопільщини. Ми відкриваємо для себе повстанську Івано-Франківщину. Дар і талант журналістки – передати ці спогади живою, розмовною мовою. Воно так читається, ніби ти йдеш з тою людиною по тих стежках. У цій книзі можна дізнатися долю і повстанців, і тих людей, які їм допомагали», – розповіла Леся Бондарук.

 Спогад Ярослава Юрцуняка

«У нас, правда, була жіночка, до неї здавали продукти, вона заготовляла, і тоді вже розносили по криївках. І так я став зв'язковим. Мені було 14 років. Ну, але тоді в 14 років хлопці вже великі були, то теперішні 14-літні нічого робити не хочуть. У мене було три криївки…».

Читайте також: В ОУН з п'ятнадцятирічного віку

Під час заходу Леся Бондарук прочитала спогад Катерини Бережанської, який цілком можна порівняти з сучасними реаліями: 

«Але рукавиці сплести, шкарпетки – то жінки по селах допомагали. Чи якісь свята, чи такий кошик, як на яйця, чи мішок передавали від хати до хати – і ти повинен був покласти до нього харчів і передати до другої хати. Так люди допомагали. В нашому селі ще є великий млин, він стоїть на воді. І також люди збирали пшеницю, жито, хто скільки міг, і кожний старався дати хлопцям, бо то ж наше військо, наша армія. Знаєте, люди тішилися, що вже ми будемо мати свою державу, бо ми маємо свою армію».

Читайте також: Галина Коханська: керівниця жіночої розвідки УПА пів життя прожила під чужим іменем

Робота над книгою емоційно виснажувала авторку, адже такі історії випробувань аж надто зачіпають.

«Дуже багато було таких моментів, коли на фізичному рівні хворіла. Якось приїхала додому і піднялася температура. Був випадок, коли вийшла від героїні, згадала, що неподалік працюють знайомі, переступила поріг і просто знепритомніла», – поділилася Любов Загоровська.

Уже в процесі роботи над книжкою авторка вирішила доповнити «живу мову» героїв невеличкими інформаційними додатками, щоб читачам були зрозуміліші самі розповіді. 

«Телефонує мені жінка, донька одного з героїв книги і каже: «Я отримала вашу посилку з книжкою. Покликала племінника, він навів телефоном на сторінку, а звідти – голос мого тата. Я так плакала, коли почула. Тата уже кілька років, як нема. Знаєте, а мій син зараз на передовій, десь на нулі. А ми йому то переслали і він з товаришами послухав голос свого діда-упівця», – розповіла авторка.
За словами Любові Загоровської, минулого року на книжковому ярмарку у Кракові книгу розкупили за годину. 
 
«У Польщі книжку про УПА купили менш ніж за годину. Для мене це було таке здивування», – розповіла вона.
Волинська шістдесятниця, заслужена вчителька України Леся Ковальчук, наголосила, що сьогодні важливо шукати й озвучувати імена катів наших патріотів.
 

Леся Бондарук зачитала спогад Параскевії Фуфалько, яку 15-річною засудили на 10 років ув'язнення і п'ять заслання:

«Мене як арештували, то з дому взяли, сусід здав. І я сиділа у Франківську три місяці, мені тоді 15 років було. Нас багато арештували. Жінки з чоловіками були. Нас було до двадцяти. Везли машинами, та й по камерах порозпихали. То я три місяці була в підвалі. Питали, аби ще я когось казала. А сусід на очну ставку до мене приходив. Казав: Ти брала худобу і брала їду партизанам: тому, тому і тому. І шкарпетки ви плели і давали хлопцям. А я всьо казала, що неправда».

«Повезли нас в Одесу, була в Чернігові і в Одесі, в лагерях… Але ми там лісовози грузили так, як хлопи. Береться бабів з десять, в нас перша категорія була. Нас було три тисячі жінок в Чернігові: і молоді, і старі, і каліки…

…Ми на ліс ходили. І штукатурили дім, і білили. Там, у зоні, будували будинки. Лагер далеченько за містом був, ніколи не забуду. На такій горі, як ось та, казали, що там монастиря видно чубок.

…Мені 17 було як випустили…».

Читайте також: Дівчина з музейної світлини: життя і боротьба волинянки Тетяни Дейнеги (Байди)

Найбільше авторку вразила історія Наталії Панько, яку арештували та рік тримали у в'язниці. Чи не щодня її били по грудях та по ліктях. Через страшні побої у неї з'явилися нариви і соски на грудях згнили. Її засудили на 10 років. До кінця терміну залишалося три місяці, але тоді справу переглянули.

« Їй сказали: «Вас судили неправильно. Ви вільні». Дали в руки хліба, декілька банок консервів, і їдь собі, дівчинко, додому... Коли вона просто підняла сорочку і показала як це виглядає, знаєте, оце було напевно найстрашніше з того, що я бачила. Ніхто не вибачився, ніяких компенсацій», – розповіла Любов Загоровська.

Читайте також: Останній розстріляний бандерівець: «упівця» з Волині судили на Покрову і вбили у 1989 році

Леся Бондарук зауважила, що 40 міст у Росії побудовано руками політичних в'язнів, в тому числі нашими українськими дівчатами й хлопцями. Це Норильськ, Магадан, Воркута та інші. 

«Моя УПА» – книга про людей, які попри все залишилися незламними й нескореними у своїй боротьбі. Книга-сповідь, яку варто прочитати, аби осмислити велику сторінку історії України через призму людської долі.
Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
26.03.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром