Історія села Верхів на Острожчині

В околиці Верхова засвідчені сліди заселення ще з часів давньоруської і середньовічної доби, про що свідчить старовинне городище, принагідні вже втрачені знахідки предметів побуту, гончарного, ливарного промислу, рештки зброї, знарядь праці, курганні могильники цих далеких часів.

Про це пише Центр дослідження і відродження Волині

Найдавніше минуле Верхова документує з 11 листопада 1487 року дарча грамота, у якій Олізар Шилович відписує своїй дружині власні маєтності, де є рядки про те, що “у Верхови, в Кунине” не слід брати мита. На час цієї документації село належало Степанському замкові, що в нинішньому Сарненському районі. Але запис в актах архіву Сангушка за 1536 рік доводить, що на той час “Верхов” уже знову перейшов до володінь князів Острозьких, зокрема до Іллі, котрому належало брати “вено” (плату) у Верхові. В описі майна Луцького замку 1545 року сказано, що княгиня Заславська не повинна брати “у Верхова” проїзне мито.

Акт за 1562 рік оскаржує острозького війта за напад і пограбування дому Михайла Добрицького “в селе Верхов”. У наступному році київський воєвода Костянтин Острозький заявив, що призначений королем гетьман Троїцький та підвладні йому особи не з’явились до “Верховский замок” для опису майна, яке залишилось після смерті князя Януша Заславського.

В актах 1566-1567 років засвідчені скарги про взаємо захоплення Марією та Левком Верхівськими володінь Верхова. (“Верховского имения , Верховской земли”).

На заклик універсалу Сигізмунда Августа від 25 травня 1569 року присягнули за приєднання Волині до польської Корони, в списку воле виявлених серед інших були “Федор и Василий Верховские из Верхова”.

Як помістя (вотчина) князя Заславського Верхів згадується в акті від 20 червня 1585 року - в указі короля Стефана-Баторія про те, щоб старости Крем’янецький, Володимирський і Луцький рушили ополченням проти князя Заславського для задоволення вироку суду на користь пана Комницького. У доповідній князя Януша Острозького від 12 жовтня 1617 року мовиться про спустошення татарами Острозької волості, де й в “селе Верхове” побито і взято в полон його мешканців.

У заяві Київського воєводи князя Костянтина Острозького від 10 січня 1563 року вказується, що воєвода Троїцький Микола Радзівіл не з’явився у Верхівський замок для опису майна, що залишилось після смерті князя Януша Заславського.

Записи періоду визвольної війни 1648-1654 років декілька разів називають “Верхов” як місце сутичок повсталих селян і козацьких ватаг з каральними загонами польської шляхти. У 1753 році село “Верхов” у числі ще 36 поселень відходить до володінь Яна Малаховського.

У 1831 році маєтність Верхова, як і ряд інших, царський уряд конфіскував і приєднав до так званих “удільних фундошів”, тобто державних фондів. Згодом вона була продана графам Корженевським, які за посередництвом управителів на свій розсуд здійснювали тут господарські, комерційні, заповітні діянні аж до 20 століття.

За даними 1889 року, “с.Верхов при пруде ... волости Хоровской” мало 87 дворів, 676 мешканців (48 римокатоликів, 12 євреїв), відкрите 1873 року однокласне народне училище, деревообробні майстерні, шинок, смолокурню.

Довідник 1947 року трактує Верхів селом зі своєю сільрадою і приналежним до нього хутором Понятівка, а дані за 1973 рік облікують у ньому 263 двори, 660 мешканців, називають підпорядковані цій сільраді села: Завидів, Лебеді, Плоске, Шлях.

Назва Верхів приховує від особове “Верх”, яке могло бути іменем, прізвиськом, прізвищем, котре в останньому статусі засвідчене в літописі під 1225 роком (“І князь Юрій Всеволодович послав мужа свого Івана Верха”). Таке “Верх” могло розвинутись як укорочене із давньоруських двокомпонентних імен зразка Верхослав, що в жіночому варіанті Верхослава (дочка Всеволода Мстиславовича) документується під 1124 роком і втілює побажання народженому: “Хай верховодою стане, здобуває славу!” До цього назвотвору входить ряд інших наймень: Верхомир, Доброверх, Верхогляд, Верхомій та інших.