Троє братів із села на Волині захищають Україну від ворога

03 Вересня 2022, 16:04
Дмитро Козік - танкіст 816
Дмитро Козік - танкіст

Рідні між собою Іван та Сергій і їхній двоюрідний брат Дмитро Козіки із села Грудки на Камінь-Каширщині уже пів року боронять нашу землю й успішно нищать загарбника на південному та східному напрямках.

Коли 24 лютого в Україні прогриміли перші вибухи, всі троє, сповнені ентузіазму, поспішили до військкомату, аби добровільно вступити до лав Збройних сил. Чоловіки служать у різних бригадах, втім підтримують зв’язок, піклуються один про одного – пише газета Полісся.

Першим спакував речі на війну тридцятишестирічний Дмитро. До широкомасштабної агресії чоловік проходив строкову службу в лавах Збройних сил України у Володимир-Волинській танковій військовій частині.

Відчуття гіркоти війни Дмитро пережив, перебуваючи на Житомирщині, де на старті бойових дій мали намір закріпити свої позиції вороги, проте наші хлопці вибили противників вщент. 

Наступною гарячою точкою для танкіста стали території Півдня України, зокрема Кіровоградщини, Миколаївщини. Після тривалого перебування в районі Бахмута (Донеччина) його підрозділ перегрупували й передислокували до Харківської області, де нині наступальні дії ворога є не менш активними. Небагатослівний військовий каже, що найважче на війні стає тоді, коли втрачаєш побратимів. 

«Здається, лише вчора разом будували плани як зустрічатимемо перемогу, а вже сьогодні ворожа куля розіб’є їх вщент. Одним словом — це війна», — констатує Дмитро. 

Захисник не приховує, що шлях до звитяги дається нелегко, втім, зізнається, що наші бійці добре дають прочухана ординцям, і з того щиро радіє.

Менш як за десять кілометрів від позицій українських військових на Миколаївщині — російські вороги,— розповідає Іван Козік. У мирному житті нинішній прикордонник працював музичним керівником Грудківського дитячого садка. А ось на фронті він вправний стрілець у складі 79 окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. 

Відчути війну в повному її розумінні, зізнається земляк, довелось у перший день приїзду до навчально-тренувального центру у Львівській області.

 

«Масована атака на Яворівський полігон відбулася наступного дня, як ми прибули на відпрацювання. 30 ракет, яких випустили рашисти по військовій інфраструктурі безжально знищили близько 40 військовослужбовців, котрі в той час перебували у казармах. Нас врятувало те, що через брак місць ночувати ми залишились в автобусах», — згадує боєць.

Сильний духом, але вже пропахлий порохом, Іван долає нові виклики війни. За 5 місяців перебування на захисті держави пізнав прикрий смак зради від окремих українців у тилу. Воїн захищає разом з усіма і тих представників населення, які, на його думку, досить часто є невдячними ЗСУ.

«Нерідко мали місце випадки отруєння колабораціоністами наших солдатів, тож тримати ніс за вітром треба по обидва боки барикад», — із розчаруванням підсумовує розмову Іван.

На Сході України, де загарбники сконцентрували чи не найбільшу кількість військової сили, у зоні підвищеного ризику, перебуває сорокадворічний Сергій Козік. До моменту передислокації на Донеччину його батальйон тримав оборону в межах Кіровоградської області, проте на пропозицію командування підсилити лінію фронту в Слов’янську вояки зголосились усім підрозділом. У зоні активних бойових дій часто відсутній зв’язок, а відтак рідні Сергія тішаться тим, що чують голос свого захисника хоча б раз на тиждень. 

Донька Сергія  Даниїла інформує родину про найсвіжіші події з життя батька. Каже, що завжди подивована його спокійним врівноваженим голосом, а на запитання «Як справи?» він однаково лаконічно відповідає: «Все добре».

 

«Тато намагається знайти позитив навіть перебуваючи у пеклі війни. Зазвичай упродовж п’яти днів підрозділ виконує бойові завдання на «нулі», натомість наступної п’ятиденки воїни відновлюють сили у більш спокійному місці, готуються до наступної фази. Під гуркіт снарядів вони засинають. І прокидаються під цю ж саму тривожну мелодію. Але попри складність обставин він з позитивом дивиться у майбутнє, закликає нас зберігати спокій у тилу та підтримувати один одного. Тато вірить, що чекати залишилось зовсім трохи, коли відважні українці здолають темні часи і світло перемоги настане для усіх нас», — розповідає донька захисника.

 

Коментар
25/05/2024 Субота
25.05.2024
24.05.2024
23.05.2024