«Недостатньо скинути путіна, щоб змінити росію – треба змусити росіян усвідомити всі злочини», – письменниця Софі Оксанен

Фінсько-естонська письменниця Софі Оксанен, яка відома жорсткими романами про самоідентифікацію, насилля і радянський спадок, аналізує російські наративи про визволення України з-під ярма нацистського режиму та порятунок жителів Донбасу від геноциду з точки зору незмінності російських виправдань воєн через вигаданий нацизм атакованих країн.

Про це вона розмірковує у статті  «Путін не божевільний, спекуляції щодо цього відвертають від суті» для видання VG – пише Читомо.

Оксанен, ідеться в публікації, порівняла сприйняття війни в України жителями росії та країн Європи: якщо для росіян воно є логічним через пропаганду, то для Заходу — ірраціональне і брехливе. Вона також навела приклад естонської частини своєї родини, яку в радянський час сприймали не інакше як фашистів та націоналістів, як зараз сприймають українців у росії:  «Якщо влада, система освіти, ЗМІ та судова влада повторюють одну і ту ж брехню з покоління в покоління, вона стає начитаною і загальноприйнятою правдою».

 Проблему росії Оксанен бачить в ігноруванні необхідності виправити помилки минулого та розповісти населенню правду, як це відбулося в Німеччині після Другої світової війни. Навпаки ж, у росії наративи про нацистів лише підживлювалися. 

Потім росія використає їх не лише у війні проти України, а й за 7 років до того — під час гібридної операції в Естонії.   

«Нам, які писали про історію окупації Естонії, довелося звикнути до картинок, які ширяються в інтернеті, де нас називали нацистами і фашистами, а путіністи йшли на демонстрації з плакатами зі свастикою та символікою СС, намальованими на наших портретах», — пригадала Оксанен.

 Російська «брехня про політику апартеїду Естонії», врешті-решт, поширилася на міжнародному рівні.  

«Коли фінські та естонські журналісти почали думати, що заяви цих підбурювачів досить дивні, путіністи продовжили давати інтерв’ю в російських ЗМІ. Однак спочатку брехню дозволили поширювати й в наших ЗМІ, оскільки російські дезінформаційні кампанії ще не були ідентифіковані як такі на Заході, а радянський наратив, оновлений до ХХ століття, був невідомим для фінів», — зазначила письменниця.

Естонці теж постраждали від російської пропаганди про нацизм. «Громадяни Норвегії, Данії та Франції, безперечно, були єдиними, хто мав історичний досвід гітлерівських окупацій, кого в путінській росії не затаврували як «нацистів-фашистів», — наголосила Софі Оксанен.

 Вона також зазначила, що світ «проковтнув» експлуатацію геноциду в політичних цілях росією в Естонії, що дозволило путіну використати ту ж риторику щодо України: «Своєю байдужістю Захід дозволив путіну зрозуміти це як [згоду], що риторика росії прийнятна». 

Також Оксанен пригадала про криміналізацію націоналізму в СРСР та діагноз «латетна шизофренія» для всіх, хто мав національно свідому позицію: підтримував незалежність окупованих радянським режимом держав, сумнівався у легітимності окупації чи поширював правду про пакт Молотова-Ріббентроба.  

«Єдиною формою націоналізму, яка вважалася нормальною, була любов до Радянського Союзу. У путінській пропаганді національне почуття українців до власної держави — це те, від чого путін-месія зобов’язаний їх вилікувати, щоб вони могли приєднатися як здоровий член слов’янської родини. Для путінської росії важливо визначити українців як націоналістів, оскільки саме слово звучить для росіян так само одіозно, як і слово «неонацист» у скандинавських країнах», — зауважує Оксанен. 

 Тавро забарвленої в чорний колір мови (щодо українців — націоналісти) позбавляє обраного народу людяності, що полегшує його вбивство, а знищення будинків і домівок чи окупація країни не є моральними проблемами, оскільки постраждалі насправді заслуговують на лікування, наголошує письменниця.  

Також вона пише, що відлуння підстав для етнічної дискримінація українців варто шукати ще в імперському минулому рф, на відміну від викорінення расизму, яке ніколи не було справою росії. Російська месіанська місія порятунку сягає візантійських часів і була успадкована Радянським Союзом. Під таким приводом росія «звільняла» країни Балтики, під ним же вона почала Зимову війну з Фінляндією, під ним же окуповує Україну.

 Оксанен наголошує, що за СРСР покоління за поколінням навчали вірити в законність агресії та окупації їхньої власної країни, за путіна в рф цей наратив відновили й поглибили. Але тут, пише Оксанен, «путін наступив на своїми руками підготовлену міну, повіривши у свою ж брехню».

 Вона наголошує, що в пропаганду у росії вірить навіть молодь, яка, здається, має доступ до відносно вільної інформації в інтернеті і могла б аналізувати ситуацію самотужки та поставити під сумнів пропаганду держави. 

На думку Оксанен, так стається, бо шукати істину в росії вимушені на рівні окремих сімей, адже суспільству розповідають тільки пропаганду, а мало хто з батьків заохочуватиме дітей ставити незручні питання: це небезпечно.  

 «Західна концепція істини не є само собою зрозумілою в країні, яка була перетворена на тиранію пам’яті — «мнемократію», — де держава прийняла радянські концепції фактів, коли не існує ні абсолютної, ні об’єктивної істин», — пояснює письменниця.

 Ось тому, пише Оксанен, більшості людей достатньо, що виправдання війни звучить знайомо і відповідає тому, що хоче почути суспільство: путін відновить колишню славу росії і водночас врятує якихось нещасних людей від західних головорізів.

 Для росії традиційна авторитарна система правління.

 «В основі історій російської ідентичності лежать пласти багатьох історичних епох. Для їх деконструкції потрібно більше, ніж втрата путіним контроль над владою, оскільки влада та владні структури держави не залежать від одного лідера. Якщо вони не зміняться, росія продовжить свою експансивну діяльність. Можна було б уникнути цього, якби російська войовнича «мнемократія» могла зіткнутися зі злочинами, скоєними через колоніалізм, але в росії постійно зменшується кількість людей, яка розглядає злочини суперзірки Сталіна проти людства як проблему», — наголошує Софі Оксанен.

Якщо подумати, підсумовує вона, як довго і наскільки західний світ рахувався зі своєю колоніальною історією, то легше зрозуміти, якого масштабу вона набула в росії. Імовірніше, що рф сама розпадеться до того, як таке майбутнє стане можливим.

Читайте також:  Ми небагато навчилися з історії. Виступ Оксани Забужко в Європарламенті