У ліцеї на Камінь-Каширщині відкрили етнографічний музей

04 Грудня 2021, 12:17
Марія Романович 1109
Марія Романович

На Камінь-Каширщині вчителька 50 років тому почала збирати експонати, а її учениця в ліцеї відкрила етнографічний музей.

Про це пише сайт газети Полісся.

У Воєгощанському ліцеї, що на Камінь-Каширщині, відкрили етнографічний музей. «Українська світлиця» стала справжньою окрасою навчального закладу та вишуканою ретроспективою історії села.

А розпочалося все ще в сімдесятих роках. Тоді молоденька вчителька Катерина Банько, залюблена в українську пісню й культуру філологиня, із великим ентузіазмом і захопленням взялася вести у Воєгощанській школі народознавчий гурток, вивчала з дітьми фольклор, сама співала і записувала пісні рідного краю. 

Потім вимріяла увіковічити давню спадщину, аби і майбутні покоління знали, як жилося предкам. Річ за річчю – і шкільна кімната стала осердям українського духу. 

Барвисті рушники, строкаті спідниці, заквітчані сорочки, давні верстати, коворотки, мотовила, глечики, горщики, ложки, лампадки – усе, що було колись необхідне й особливо цінне в кожній світлиці. 

З роками кімната стала затісною для зібраного. Тож нинішня заступниця директора з виховної роботи, а за сумісництвом – учениця Катерини Банько, Марія Романович вирішила створити на її основі музей. Тепер тут – більше як 400 експонатів.

За задумом ідейної натхненниці, музейну кімнату поділили на дві частини. 

Перша – це  реконструкція української хати: давнє ліжко із сінником, ненька й образи при стіні, ткацький верстат, вишитий килим на стіні та ткані рядна та хідники, заквітчана петриківським розписом і застелена вичиненою шкірою піч. 

Для правдоподібності у ній навіть вугілля є, не те що посуд. До того ж вона витримує трьох дорослих людей, тож юні відвідувачі полюбляють тут посидіти. Інша частина – це виставкова зала колекції рушників, одягу, речей побуту тощо.

Ідея оформлення цього етнографічного музею суто моя. Ніхто не зупиняв, навпаки – і колеги, і учні підтримали у зборі експонатів, а коли мова про це розлетілася по селу – долучилися усі воєгощани. Одна із односельчанок подарувала нам хустину 1936 року, вишиту її мамою перед заміжжям. Є й у нас скриня, зроблена зятем для тещі, ненька з 1930 року, унікальні горнята-двійнята, які закриваються дерев’яною кришкою, велика підбірка чоловічого і жіночого одягу,  весільні костюми… Я дуже люблю історію свого роду і села зокрема, тому не хочу, аби вся ця краса пішла у забуття. Прагну, аби діти наочно пізнали побут українського народу, його історію й культуру, тому радо дозволяю їм посидіти на печі чи приміряти серм’ягу, потримати посуд в руках абощо. Адже, що не кажіть, краще раз побачити і відчути, аніж кілька разів почути про щось, – резюмує Марія Федорівна. Відтак двері з душею оформленої нею «Української світлиці» кінця 19-початку 20 століть постійно відкриті для гостей.

Читайте такожХату з Полісся готують до перевезення у музей Шептицького

Коментар
18/01/2022 Вівторок
18.01.2022
17.01.2022
16.01.2022