Скарб, швець чи місце, де «шатає»: чому Шацьк так називається

10 Жовтня 2021, 12:33

1294

Шацьк. Фото Влада Мальцева

В енциклопедії містечок з назвою Шацьк є три: в Білорусі, на південь від міста Мінська; у Росії (Рязанська область) і на Волині.

Уривок з книги «Шацьк. Мельники (Шацькі)»автора Олексія Демедюка опублікували на сторінці бренду «Шацький край».

Але, виявляється, є ще два Шацьки: біля Полоцька в Білорусі та на південь від Москви, в Росії. Скоріше всього, назва волинського містечка походить від давньогерманського (готського) Shaz (Шац), що перекладається як скарб, багатство, гроші, скот, хгарне, приємне місце. Могла вона стати і правонаступницею більш давньої індоарійської святині Шачі (місцеве прізвище – Шачанин, шачанин – людина із Шачі). Існує декілька місцевих переказів та легенд про походження самої назви селища.

Одна з них говорить, що на цьому місці жив собі якийсь чоловік – майстер (шевчик, швач), який шив потрібні в повсякденному та святковому побуті речі, а прозвали його Шечко.

Інша оповідає, що довкола були такі болота, заплави, що аж земля під ногами гойдалася, тому коли людина йшла, то її хитало – шатало (прізвище Шатєєв), за цією ж ознакою – Шатк.

Польський історик Ян Длугош пише у своєму літописі про містечко з назвою Шапко (подібна назва є поблизу Луцька). Воно начебто стояло на узгіркові та здаля видавалося як шапка, вочевидь, через свої діброви (у Шацьку є урочища Дубиччя, Дубина, Дубове).

У ще одній легенді йдеться про те, що Шацьк був чистий, охайний, ошатний (літературна назва), але згадаймо чисте місце, то знову виходить Рай.

На думку автора, всі ці перекази-легенди мають право на існування, просто виникали в різні часові проміжки, інтерпретувалися різними націями та народами, тому по-різному перегукуються. Коли стали виникати уже княжі адміністративні території, а тим паче коли з’явилася держава Русь, то багато назв потрібно було видозмінювати, у тому числі з латини, німецької, польської, шведської та інших мов на слов’янський лад.

При цьому радники в князів, напевно, були доволі розумними людьми, котрі розуміли: якщо змінити назви повністю, то виникне таке замішання, що може призвести навіть до політико-економічного хаосу. Тому, мабуть, вони брали ті назви, які вже нанесені на карти чи прижились у тій або іншій місцевості. Переінакшували на слов'янську мову (кирилицю), яка набирала тоді широкого вжитку. Також є ще одна важлива основа, яка універсальним чином об'єднує всі вищезгадані версії. Ця назва робить волинський Шацьк коренем із коріння самої назви Волинь і доповнює мало висвітлену сторону нашої сивої давнини, а саме час, коли люди ще не придумали грошей, тож розрахунок між родами (племенами) йшов через обмін речами, посудом, харчами тощо.

Великим об'ємом розрахунків також стають домашні тварини, серед них головним був віл. Так ось один із перекладів слова Шацьк з германської групи мов звучить як скот, багатство (воли). Це, своєю чергою, означає, що через містечко переганяли стада волів (і земля тоді аж «шаталась» – Шатск).

Ми, місцеві, коли були ще малими, то вимовляли твердо – Шацк, попри те що в школі нас вчили говорити пом'якшено – Шацьк.

Пропоную таке бачення переходу-транскрипції назви нашого містечка в часі: Індоарійська святиня Шача ; римо-античний – Ра ; готський Шац; слов'янський – Шацк ; волинський – Шатцк; княжий Рай (повторно); холмський – Шацко; польський – Шапко; поліський – Шечко; український – Шацьк (остання, літературна назва).

Автор зазначає, що це дослідження не аксіома, а лиш особисте, суб'єктивне бачення місцевої історії та краєзнавства на основі порівнянь.