«У Торчин – на ярмарок». Як сучасне містечко на день повернули в Середньовіччя

«Коли Георгій Фальчевський, єпископ Луцький римського обряду, в селі Торчин, яке належить до єпископства, власним коштом побудував замок для охорони довколишнього населення і маєтностей костельних під час ворожих нападів, дозволяємо йому вищезгадане поселення іменувати містом, і обдаровуємо його правом Магдебурзьким, і встановлюємо йому щотижневі торги і три ярмарки; для швидшого зростання міської осади звільняємо мешканців міста на 10 років від податків шосового, мостового, торгового, гробельного, від мит». Торчин, 10 липня, 1540 рік.

Площа видовиськ. Наші дні.

«У Торчин – на ярмарок! У Торчин – на ярмарок! У Торчин – на ярмарок», — закликає з головної  сцени невеликого селища у Луцькому районі війт. Щойно Торчин отримав на цій сцені Магдебурзьке право. А значить, це треба відсвяткувати. Під сценою збирається народ. Його не лякає палюча спека: люди й самі готові робити на площі гаряче. Бо ж тут вперше – театралізований фестиваль «Торчинський ярмарок».

Читайте також: Герб, який був символом магдебурзького Торчина XVI-XVIII століть

Заклик долучитися до ярмаркування запальними піснями підхоплює фольклорний колектив «Родинне перевесло» та заслужений ансамбль пісні і танцю «Колос».  Для Торчина вони – рідні, легендарні і гаряче любимі. Такі і їхні виступи: гучні, яскраві, автентичні. На цих колективах лежить відповідальне і почесне завдання: почати ярмарок і задати бадьорий тон святкуванню на цілий день. Що й казати, це артистам вдається блискуче. Опісля їх проводять шквалом оплесків, а на сцену з вітальними словами підіймаються представники влади.

Голова Волинської обласної ради Григорій Недопад, окрім своїх звичних представницьких обов’язків і промов, виконує ще одне важливе завдання: нагороджує званням матері-героїні мешканку села Воютин Наталію Чайку,  яка виховує п’ятьох дітей.

Торчинський селищний голова Юрій Кревський ж висловлює особисту потіху щодо такого масштабного дійства, а ще бере на себе обіцянку зробити Торчинський ярмарок щорічним.

Обидвоє вони дякують організаторам, які до цього дня готувалися понад шість місяців. Йдеться про мистецьке об’єднання «стендаЛь» у співпраці з Торчинською громадою. Підтримкою завдячують партнерській програмі «Культура. Туризм. Регіони» Українського культурного фонду та Державному агентству розвитку туризму України, а також бізнес-компанії Нестле та ініціативній групі виробників Багатий Бодня. Неймовірна театралізація дійства — за незалежним театром «ГаРмИдЕр».

Це їхні актори приводять на ярмарок Диявола – і від цієї інтермедії не можна відірватися.

Читайте також: Фестиваль «Олицька переберія» презентував туристичний потенціал містечка

Ярмаркова площа. Наші дні

Тим часом поки на сцені з середньовічними танцями виступає «Тартан», а «ДогориДригом» показують казкове видовище «Сестри відьмочки», у ятках розкладають свій численний крам майстри та майстрині, ремісники та ремісниці, умільці та умілиці.

Тут можна купити те, що ви навряд чи знайдете на звичному ринку: килими, торби, свищики, іграшки, свічки, меди, сири, питво, горіхи, плетені сумки та накидки, дизайнерські серветки, солом’яні фігурки, глиняні кухлики та тарелі ручної роботи, сувенірні луки, мечі, сокири, дудки, дерев’яні коробки, вінці, обручі, браслети, каблучки та сережки, варення і трав’яні збори, розписні пряники і східні солодощі, фаршировані равлики і ловці снів. Словом, все те, за чим зазвичай і полюють на ярмарках азартні покупці.

Читайте також: Міська історія Торчина – чи можливе її відродження у ХХІ столітті? 

Можна купити, а можна й виготовити власноруч. Така можливість у Торчині теж була: не вмовкав гончарний круг, з-за якого виглядали зосереджені обличчя тих, кому забаглося зробити глечика на згадку про цей день самостійно, невпинно вичакловували із воску руки, власники яких  захотіли принести додому свічечку, виліплену за своїм смаком.

Торчин. 16 століття.

Після отримання права на самоврядування Торчин отримав і роль одного з потужних центрів торгівлі краю. Місто стало купецьким: про це свідчать знайдені на його території розсипи монет, які походили з різних країв. Ярмаркувати у Торчин приїздили навіть з Голландської республіки: про це свідчать знайдені левендальдери, які зараз зберігають у місцевому музеї. Левкові талери (ще таку назву мають ці монети) вважалися грошима заможних, їх у своїх скарбницях довгий час мали тільки королі, гетьмани, князі та купецтво.

В момент отримання містечком Магдебурзького права, можемо припустити, що тут проживало 1200-1300 людей. Чималенька частка їх займалася ремісничою справою.

Як відомо, ярмарки тоді були не тільки місцем, де можна було щось купити чи продати, а значною культурною подією. Під час масштабних ярмарків, які у Торчині відбувалися тричі на рік, влаштовували лицедійства  і навіть публічні покарання. Відомо також, що наприкінці 16 століття послуговувалися «Кодексом поведінки торчинських ремісників», – такими собі нормами поведінки всередині ремісничих об’єднань.

Читайте також: Бійки, грабунки та стовп ганьби: невигадані історії Торчинського ярмарку

Гільдія корчмарів. Наші дні.

Сонце підбирається вище. Ярмарковою площею розповзається смачний запах диму: то починають готуватися корчмарі. Печене м’ясо, шашлик, овочі на грилю, хот-доги, бургери, шаурма, плов, ковбаски переманюють зголоднілих відвідувачів у фуд-зону. Час обіду.

Придбавши наїдки, люди шукають холодочку, розміщаються на солом’яних тюках чи лавках, найбільш відчайдушні і ті, хто не хочуть нічого пропустити, повертаються до сцени дивитися на східні танці танцівниці Аміри під акомпанемент перкусіоніста Тараса Мозоля.

Хтось тамує спрагу холодним мохіто, хтось – врівноважує температуру кольоровими наливочками. Ярмарок в розпалі.

Площа видовиськ. Наші дні.

Яблуку ніде впасти. У центр Торчина сходяться місцеві, з’їжджаються з Луцька та ближніх сіл.

Хтось знайшов собі заняття в Академії семи мистецтв, яку організували  в актовій залі дитячої музичної школи. Історикиня Тетяна Яцечко-Блаженко розповідає про ярмарки в громаді, дитяча театральна студія «Бешкетники» показує свою фірмову «Кобилячу голову», рівненський лірник Андрій Ляшук розважає товариство гутіркою та майстеркою.

Територією гасають групи дітей: це вони забавляються в гру-блуканку та беруть участь в «Трьох мішках солі», поки їхні батьки дивляться концерт чи фотографують своїх чад за таким заняттям.

До слова, зробити собі фотопам’ятку з ярмарку у Торчині можна було у двох тематичних зонах. В одній – навіть приміряти середньовічні костюми та красивенні віночки.

В музеї імені Григорія Гуртового теж чимало охочих послухати про Торчин з вуст Олександра Мельника – людини, яка знає історію містечка з різних ракурсів. Спочатку – експозиція власне музею, потім – прогулянка вулицями селища, які зберігають ще живих свідків різних часів і епох – старі будівлі, в яких тепер твориться нова історія.

Читайте також: Найдавнішому музею Волині, що почав діяти на громадських засадах 64 роки

На головній сцені тим часом відбувається магія.

Це виступає гурт «Ягоди». Учасниці гурту грають на тібетській чаші, джембе, акордеоні, дримбі і тамбурині, виконуючи українські голосіння – обрядові пісні.

Далі на учасників чекали виступи гурту The Doox, учасниці Голосу країни Юрії Вітранюк та столичного гурту «Ярра».

Небо затягується загрозливими хмарами і зривається колючий вітер, але відвідувачі ярмарку змокнути не бояться – розганяють негоду шаленими танцями й хороводами, такими первісно нестримними і естетично дикими. Якщо в Середньовіччі й танцювали на ярмарках, то, певно, це було саме так, як у Торчині нині. Цікаво, чи пригадала стара площа цю атмосферу?

Ярмарок юрбився до смерканку. Пили, їли, танцювали, купували й продавали, поки не потомилися. Вже надходила ніч, коли останні ярмаркувальники верталися домівок. Набиратися сил. Може, до наступного року?

Читайте також: Руїни оживають: у Прилуцькому відбувся другий день арт-променаду

Фото авторки та Людмили ГЕРАСИМ'ЮК