«Завжди спокійний із посмішкою дідусь»: про всі перипетії долі на шляху до усміхненого спокою

28 Липня 2021, 18:00
Борис Луцкевич і синичка 952
Борис Луцкевич і синичка
В особистих спогадах Бориса Струка – це завжди спокійний та врівноважений із посмішкою та носом картоплиною дідусь. Він любив природу і щиро вмів кайфувати від озера, лісу, дачі. Його друзі синички, яким обов'язково вивішувалось сало... І газета «Літературна Україна».
 
«Щороку на вікні було вимочене сало. Воно висіло на вікні в дідусевій і бабусиній спальні. Синички тарабанили по склу, коли їли. Це був свого роду будильник», – пригадує Борис Струк.
Мова йде про Бориса Григоровича Луцкевича. Його не простою історією життя поділився його онук, Борис Струк. 
«Саме дідусь Борис вчив мене босяцьких штук. Як робити лук і рогатку, свисток із вербового прутика і сюрчалку із стебла цибулі чи кульбаби», – розповідає Борис Струк.
Та доля в чоловіка була звивистою. Борис Луцкевич офіційно народився 31 липня 1916 року. Але ця дата виявилася днем його хрещення, а народився він на пів року раніше. Борис Струк дізнався про це вже після смерті дідуся. В час війни не виявилось священника, щоб охрестити дитину, і лише капелан відступальних військ провів це таїнство.
 
Борис Луцкевич тричі сидів у польській в'язниці (з 16 років член КПЗУ). Під час захоплення Ковеля, військові, що увірвалися в будинок, прострелили йому праве плече. І лише вмовляння матері і сестри зберегли його життя.
 
Далі – окупований Київ і перше знайомство із майбутньою дружиною. Саме вона на прохання знайомих влаштувала його художником до театру, як малює людина з наскрізь простріленим плечем можна уявити. Жінку попереджали, що Борис – комуніст і якщо його викриють, якими для неї будуть наслідки.
 
 
Звісно, майбутня дружина Бориса Григоровича розуміла, що він приїхав не на роботу, а шпигувати. Підтвердженням цьому було безслідне зникнення із міста перед приходом радянської армії. Тоді здавалось, що їхні шляхи розійшлись назавжди.
 
Їх поєднав післявоєнний Львів. Майбутня дружина Бориса Луцкевича закінчувала навчання на медика, а Борис опановував юриспруденцію. Хотів стати суддею.
 
Одного разу на зборах студентської молоді, людина, що виголошувала промову була дуже схожа на «художника декорацій київського театру». Жінка пересіла ближче до проходу, і коли Борис проходив повз, поставила йому підніжку. Далі із кар'єрою майбутнього судді не склалось і чоловікові порадили перейти на філологічний факультет.
«Я пам'ятаю своє дитяче здивування, що в діда два дипломи про вищу освіту», – пригадує Борис Струк. 

Читайте також: (Не)забутий праведник народів світу із Куснища

З родинного архіву
З родинного архіву

Причиною зміни фаху був телефон у приміщенні суду. На цей телефон поступали дзвінки із обкому та райкому з вказівками кого і як судити. Борис Луцкевич не погоджувався з такими умовами, і так перетворився на філолога. 
«Із спогадів мами я знаю, що дідуся частенько возили на нічні посиденьки до комітету. Там треба було писати автобіографію і мило спілкуватись із працівниками», – доповнює Борис Струк.
Далі була робота із виховання молоді і праця в інституті вдосконалення вчителів.
«Звісно куди дітись від кумедних історій. Якось із луцького зоокуточка втік олень. І стрибнув у Стир. Саме в той час дідусь із бабусею відпочивали на пляжі. Оленя звали як і дідуся – Борис. І ось картина: дідусь пливе боком (травмоване плече не відновилось і права рука максимально підіймалась паралельно підлозі і не відводилась назад), за ним по річці пливе олень, а весь пляж кричить: «Боря!»Тільки переляк у бабусиному голосі та очах змусив дідуся негайно пливти до берега. 
А ще показово, як дідусь отримав путівку в санаторій, але дуже швидко повернувся. Коли ми його зустрічали на автостанції, мені дав дерев'яного вужа, а дорослим сказав: «Якщо ви хочете мене позбутись так і скажіть, але щоб про санаторії я більше не чув». Ще є купа смішних випадків та побутових звичок, але це вже не сьогодні», – розповідає Борис Струк.
Коментар
17/09/2021 П'ятниця
17.09.2021
16.09.2021
15.09.2021