«Скриньки для школи»: як поліщуки за українську освіту постраждали

Мешканці Полісся у двадцятих роках минулого століття піклувалися про навчання своїх дітей рідною мовою. 

У 1926 році Пінський повіт був у складі Другої Речі Посполитої. Майже в усіх селах колишнього Зарічненського району діяли осередки Білоруської селянсько-робітничої громади. Про це йдеться в дослідженні Валентини Тумаш-Ляховець.

Партія ця, зазначається далі,  була створена групою білоруських депутатів у польському Сеймі 1925 року. Основними програмними пунктами її були конфіскація панських земель та безплатна роздача їх безземельним селянам, скасування практики польської колонізації. 

Про організацію осередків цієї партії в зарічненських селах авторка дослідження знайшла інформацію в білоруських газетах «Народна справа» та «Наша справа». Там же вона знайшла рядки про те, що «одне із завдань «Громади» – за «скарбовы кошт» організувати для кожної національної групи школи з навчанням на її рідній мові». 

Що ж то за «скарбовы кошт»? Відповідь у газеті «Народна справа» за листопад 1926 року. На прохання Головної Управи Міністр внутрішніх справ дозволив членам товариства «Громада» збирати у власних будинках кошти «на користь освіти свого народу». Але не можна цього робити на вулиці й за стінами свого будинку.

«А якщо хоче розмістити скриньку в приміщенні, куди має доступ публіка, наприклад, у гмінах, канцеляріях, кооперативах, бібліотеках-читальнях, народних будинках, тоді треба дозвіл повітового старости», – зазначається в газеті. 

У цьому ж номері публікується звернення до учасників «Громади» з проханням вивішувати скриньки у своїх будинках. Чи були такі скриньки в усіх селах району, стверджувати дослідниця не береться. А от про село Мале Морочне вона знайшла в газеті «Народна справа» аж дві публікації. 

Зокрема про те, що 27 липня до Миколи Багна прийшов лісник Кот, який був «шпиком». Він хотів забрати в селянина скриньку для коштів «на користь рідної школи». А потім побіг до коменданта поліції. 

Поліціянт №332 (виявляється, вони йменувалися цифрами!) та шпик-лісник увірвалися в будинок селянина, забрали скриньку, розпечатали її й забрали кошти (2 злотих та 19 грошей). Розпочався допит: звідки в Миколи Багна скринька, хто дав дозвіл на неї. Склали протокол. Автор цього допису – «свідок». 

А в листопаді 1926 року ця ж газета публікує статтю «Боротьба за рідну школу». У ній знову йде мова про мешканців Морочного. Відбувся суд, на якому Багну Миколі та Теодору Сахворуку за нелегальне тримання скриньок у власних оселях було присуджено штраф у сумі 15 злотих 50 грошей або 3 дні арешту. Малайчуку Миколі винесли таке ж покарання за те, що привіз «скарбонки» й роздав іншим жителям Морочного. 

Відчуваючи себе невинними, засуджені морочненські селяни подали скаргу в окружний суд. Чи виграли вони цей суд, дослідниця не з'ясувала. Але, вважає, що виграли, бо в жовтні 1926 року було видане розпорядження міністра, за яким дозволялося тримати такі скриньки.

У поліських селах тоді працювали державні школи, де навчання велося польською мовою, приходить до  висновку дослідниця, а їхні мешканці намагалися відкрити приватні школи, де звучала б рідна українська мова. Та чи встигли вони це зробити? 

Польська влада незабаром ліквідувала партію під приводом боротьби з комунізмом. У грудні 1927 року відбулися перші масові арешти керівництва й активу партії. Депутати парламентської фракції від БСРГ були позбавлені депутатської недоторканості, арештовані й через рік засуджені до каторги. Через декілька років польська влада обміняла керівництво «Громади» на польських в'язнів у СРСР. Активісти партії були розстріляні в СРСР як «польські шпигуни».

Читайте також: У перший повоєнний рік на Зарічненщині була в дефіциті сіль