Любешівське підземелля: що відчув і побачив у ньому місцевий краєзнавець.ОНОВЛЕНО

Ця публікація була першоквітневим жартом краєзнавця Миколи Андрусика, проте, не просто заради самого жарту, а, як він пише в коментарі, щоб підняти тему історичного минулого  Любешева, щоб селище мало якусь особливість, щоб  туристи вдихнули в нього частку якогось нового життя. І в цьому редакція Район. Історія підтримує краєзнавця, бо старовинний Любешів вартий справді більшої уваги та розвитку в історико-туристичному плані.

Щодо самої подорожі підземеллям, то Микола Андрусик багато розмовляв зі старшими людьми на цю тему, тож понад 90 відсотків допису є спогадами очевидців. Сам же він так далеко, як описав не заходив, але побувавши в підземеллі років зо три тому,  був вражений обсягом земляних робіт, виконаних «чорними археологами».

Щодо фотографій, то вони просто ілюстративні, взяті з інтернету, тож ніякого стосунку  до любешівського підземелля не мають. 

 Краєзнавець та автор цікавих історичних розвідок про Любешівщину Микола Андрусик давно мріяв спуститись в підземні лабіринти Любешева. Про те, як його мрія нарешті  здійснилася, він пише в мережі.

Думаючи про любешівське підземелля, краєзнавець уявляв коридори та кімнати, якісь старовинні скрині та бібліотеку ченців-піярів. Насправді ж, зазначає він, дійсність мала інший вигляд.

Завдяки випадку Микола Андрусик познайомився з людиною, яка вже досконало знає ці підземелля. Узявши ліхтарі та саперну лопатку,  вони ввійшли в підземелля.

«Не можу вам вказати вхід, тому що це небезпечно, але моєму здивуванню не було меж. Початок лазу був вузький, викопаний в піску, яким було засипано весь простір підземелля. Далі постала мурована стіна, мабуть, радянська, з проломом посередині. Серце затремтіло, адреналіну додавала повна темрява, світло ліхтарів відкривали склепінчасті, доволі широкі ходи. Пройшовши з 20 метрів, попадаємо у велику залу. По її периметру стоять камінні столи, кругом лежать залишки деревини. На одному зі столів стоїть труна, вся в павутині та пилюці. Повна тиша гнітюче впливає на розум, хочеться повернутись. Мій екскурсовод зі сміхом запитує, чи сухі мої штани. Цікавість перемагає, йдемо далі. Повітря трохи віддає цвіллю, але відчутно маленький протяг – десь є отвори до поверхні. Сухо, піщана долівка вкрита слідами, ми тут не перші. Відчутна періодична вібрація, на поверхні, напевно, рухається транспорт. З кімнати є два виходи, йдемо в лівий, чутно шум з поверхні, потрапляємо знову в широкий довгуватий зал з якимись кімнатами в її стінах. В кімнатах у стіни вбиті ланцюги, думаю, це для підвісних ліжок, дверей не має, залишились тільки залізні штирі. Стіни та стеля густо помережені павутиною, червона цегла та вапняний розчин між нею в ідеальному стані», – пише краєзнавець.

Далі дослідники потрапили в просторе приміщення, де зі стелі протікала вода, час від часу падала за комір:  волого і не приємний запах. Поводир, ніби відчувши стан свого супутника, запитує, чи йти далі. Повагавшись, краєзнавець погоджується.

«Під ногами якесь сміття, залишки деревини. Павутина вже скрізь, з огидою струшую її з одягу. Наступне приміщення зустрічає дивною чистотою, в стінах є заглиблення, по боках яких є залізні тримачі, можливо, для свічок, долівка цегляна. В одній з прилеглих кімнат знаходжу – руку... від скульптури. І зразу чую відповідь мого проводиря: мовляв, скульптур тут немає, то тільки цей уламок і є єдиний раритет. Далі йдуть знову два розгалуження, поводир каже, що попереду доволі тісно, і в наявному одязі нам не пройти, хоча там йде широке підземелля, місцями трохи захаращене, і впирається в замуровані стіни», – розповідає далі Андрусик.

Повертаючись, він помітив на стінах латинські літери та цифри, а ще крейдяні стрілки – вказуючи напрям руху.

На поверхні страх у дослідника минув, натомість  виникло розчарування: скарбів не знайшов, одяг брудний, мрія померкла. Правда, залишилася надія, що скарби та бібліотека в підземеллі таки є - у тих замурованих ходах.

Читайте також: Православні братчики поїли любешівців медом