Серпанкове вбрання: у майстерні ручного ткацтва в Радивилові  оживає легенда

Волинь – особлива земля, багата на звичаї й традиції, народну творчість та різнобарв’я фольклорних жанрів, земля великих особистостей і унікальних пам’яток мистецтва, приваблива територія, за яку велися столітні війни чужоземцями-загарбниками, і просто прекрасний край, де живуть найдобріші, найпрацелюбніші люди, котрі передають у спадок наступним поколінням скарби свого краю.

Чи не найкоштовнішим із таких скарбів стало ручне ткацтво як одне з провідних ремесел краю. Воно забезпечувало щоденне життя практично кожної родини. Не пригадують старші люди, чи були такі хати на Волині, де б не ткали полотна. А найуміліші ткалі ще й змагалися, в кого воно вийде кращим. Про це пише Центр дослідження і відродження Волині.

Та мало хто з волинян пам’ятає (а більшість і взагалі не знає), зазначається в дописі, що цей край славився своїм особливим, дуже ніжним, прозорим білим полотном. Мова йде про легендарний волинський серпанок. 

Унікальні зразки серпанкового одягу були досліджені майстрами «Центру дослідження і відродження Волині» у провідних музеях України та приватних колекціях. Він був відомий на наших землях щонайменше ще з XVI століття.

У давнину таке вбрання було мрією кожної дівчини, у ньому наречена йшла до шлюбу, ним обдаровували рідних, його використовували в багатьох народних обрядах. Від шлюбу і до самої смерті молода більше не розлучалася із серпанком. Що ж таке той серпанок? Адже слово настільки знайоме.

Читайте також: Як відроджують автентичні костюми Ратнівщини. ФОТО

Уявіть собі вранішній туман над річкою. Він простилається, як довге, розгорнуте поздовж, прозоро-біле полотно. Промені сонця снують кожну ниточку, кожне переплетіння… Отак і серпанок. Тчеться з тоненької, як павутинка, ниточки. Виготовляють такі нитки з особливого сорту льону (лущику), дуже ретельно доглядаючи його до самого збору. А потім – цілий тривалий процес (аж до створення готового серпанкового костюма), який тривав понад рік.

Ткацькій майстерні «Серпанок» знадобилося близько трьох років, щоб відродити техніку виготовлення серпанку, яка вважалась втраченою близько ста років.

Сучасні українські дослідники довго вивчали, як можна досягти такої прозорості домотканої тканини й водночас міцного переплетіння. Донедавна взагалі вважалося, що серпанок – це нереальна річ, що це повна вигадка й уява людини. Адже на побутовому рівні слово «серпанок» відоме як легкий ранковий туман. Та нам вдалося не лише віднайти серпанкове полотно і серпанковий одяг, але й відтворити його.

У своїх творах серпанок згадувало чимало відомих українських письменників, зокрема: Леся Українка, Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Панас Мирний, Іван Нечуй-Левицький, Пантлеймон Куліш, Іван Котляревський, Ольга Кобилянська, Григорій Квітка-Основ’яненко та інші. І писали вони не про туман, а про дивовижну прозору тканину. Лише у п’єсі «Лісова пісня» Лесі Українки серпанок згадується декілька разів. Тому він став легендою усієї України, а найбільше – Волині, де і знайдені унікальні старовинні зразки.

Найкращі ткалі нашої майстерні тчуть серпанок уже декілька років. Ними створено неповторну колекцію готового одягу. Його презентували в музеях Рівненщини та в Києві. Усі, хто бачив серпанок хоча б раз, закохуються у це диво, з ниточок ранкового туману. Бо серпанкове вбрання – це простота і вишуканість, це і справді легенда Волині, яка стала реальністю.

Прозоре і легке, ніжне на дотик і неперевершене за структурою, не перенасичене оздобленням, елегантне, привабливе і натуральне – ось те, що було еталоном святкового одягу волинських дівчат і жінок у минулих століттях.

Усіх охочі можуть приїхати в етнорезиденцію «Ладомирія», де розташована майстерня ручного ткацтва «Серпанок»: місто Радивилів Рівненської області. Там і можна побачити «легенду, що ожила на Волині».

Читайте також: Ладомирія: чим вражає етнопарк у Радивилові

1

Фото Анни СЕНІК