Цього року Іванові виповнилося би 27: історія ківерцівського Героя Небесної Сотні

Минуло сім років з початку масових розстрілів на вулицях Києва. Із 18 по 21 лютого 2014 року «беркутівці» та «тітушки» із табельною зброєю в руках пішли проти неозброєних протестувальників. Ці дати вся країна запам'ятала як найтрагічніші та найжорстокіші дні в історії сучасної України – розстріл Небесної Сотні.

Івану Тарасюку виповнився 21 рік і майже місяць по тому його життя обірвалося. Хлопець народився 28 січня 1993 року у селі Залісоче Ківерцівського району. Мешкав у селищі міського типу Олика Ківерцівського району. 

Хлопець завжди був життєрадісним, усміхненим, мав багато друзів. У нього було багато зацікавлень у житті: шахи, шашки, теніс, але найбільшою пристрастю був футбол. Грав на першість району воротарем за футбольну команду із сусідньої Олики. Батьки, Україна і футбол – головні цінності Івана, які були.

Іван Тарасюк зліва (другий ряд)

Іван непогано навчався у школі. Після випуску хлопець вступив у медичний коледж «Монада». Але навчання довелося тимчасово перервати. Його забрали до армії. Оскільки здоров’ям і статурою вдався, пішов служити до десантних військ.

«Іван пішов в армію добровільно, хоча заслуговував на відстрочку. Потрапив в одну з військових частин на Дніпропетровщині. Розказував: вишикували їх на плацу, полковник ходить, цікавиться хто та звідки. Син представився: «Тарасюк Іван, із Волині». Офіцер подивився косо й каже: «Бандеровець!». А мій не змовчав: «Може, і бандерівець… Але не москаль!». Хитнув головою той полковник і далі пішов. Але Іван натерпівся в тій «українській армії» всякого. Бо одразу командирові заявив, що команд російською мовою не розумі. Ще доказував, що війни з Європою ніколи не буде, а з росіянами – цілком можливо! Як бачимо, наче у воду дивився мій син…», – ділився батько Івана Микола Тарасюк із Ківерцівський районним інформаційним порталом.

Після армії Іван загорівся планами пов’язати свою долю із силовими структурами. Спочатку професійним військовим мріяв стати, ще в школі. Але батьки все ж відмовили, хтозна, де опинився би після військового училища, а тут, у Олиці, з медичною освітою якась робота знайшлася б.

Після армії, хлопець повернувся до медучилища, але мрії про військову службу не покинув: почав по інстанціях різні звернення писати. І на початку січня 2014 отримав повідомлення, що запрошують його в Київ на службу чи то в міліцію, чи у внутрішні війська. Хорошу зарплату пообіцяли, гуртожиток. Та Іван відмовився. А потім таки в Київ поїхав, але не працювати...

«Як я буду хлопцям в очі дивитися?», – так закінчилася остання розмова батька із сином.

Коли почалися протести в центрі Києва, Іван Тарасюк уважно слідкував за подіями. Його дуже обурило побиття студентів на Майдані Незалежності в ніч з 29 на 30 листопада.

Юнак хотів щось змінити, допомогти, вважав, що зі своєю військовою і медичною підготовкою просто не може не допомогти Майдану. Мати намагалася стримати сина. Але юнацький запал не давав хлопцеві заспокоїтися.

Іван поїхав у Київ на Майдан в ніч з 18 на 19 лютого, не сказавши батькам. Уже під’їжджаючи до столиці, Іван подзвонив татові, сказав, що в Києві, і попросив не розповідати про це мамі. Батьки хлопця й досі не знають чи був він ще раніше на протестах у Києві Якби не трагічна загибель, мати, напевно, й досі не знала б, що її син був у вирі сутичок.

«У вівторок на ніч дзвонить, каже: «Тату, я – на Майдан!». Мені подумалося, що він у Луцьку цілу ніч хоче там бути, тому й сказав: «То сходи…». Я наступного дня телефоную, питаю: «Як там у Луцьку?». А він: «Я в Києві! Тут – на три дні. Мамі нічого не кажіть, у суботу назад приїду. В коледжі я відпросився». Потім розказували, що десь біля драмтеатру на Театральному майдані палатка стояла, куди гуманітарну допомогу зносили. І туди Іван підійшов, його записали на Київ. Двома бусами й поїхали. В одному продукти й теплий одяг везли, в другому – наших хлопців п’ять чи шість», – розповів батько героя Микола Ігорович порталу.

Батько юнака чув від нього, що відбили вони дві атаки. Одна була сильніша, друга – слабша. Іван ще цілу ніч на барикаді чергував, бо інші хлопці потомилися. У шість ранку його змінили, і син пішов кудись там відпочивати. Микола Ігорович питав чи їсти мають, а Іван все просив мамі не казати, що він там.

«Я й не говорив. Спочатку ж думали, що все мирно буде. Але, як потім розказували, самі майданівці вирішили йти в наступ», – розповів Микола Ігорович.

Хлопець хотів встановити прапора на барикаді. Нахилився – постріл. Куля влучила Іванові в шию і через сонну артерію та легені вийшла в груди, роздробивши бедро. Один із протестувальників відео показував.

Хлопець помер одразу, шансів вижити – ніяких, бо він був без захисту: у чому з дому поїхав. 

Двох побратимів, які намагалися допомогти Івану, застрелили. Та одна старша жінка наблизилася до їхніх тіл, стала навколішки, почала жестами всім показувати, що хоче забрати хлопців, щоб у неї не стріляли. Вона з допомогою інших майданівців їх і витягнула.

Іван за кілька днів до смерті сказав матері по телефону, що повернеться в суботу. Ще зранку 20 лютого мама говорила з ним по телефону. Він їй сказав, що, як завжди у такий час, на парах у коледжі. О десятій годині Іван уже загинув.

Іван Тарасюк повернувся додому, як і обіцяв матері – у суботу. Повернувся вже героєм Небесної сотні.

Пам'ятник Івана Тарасюка на кладовищі

Пам'ятник Івана Тарасюка на кладовищі

Близько трьох тисяч людей з кількох навколишніх сіл прийшли провести Івана Тарасюка в останню путь. Море квітів, сльози, скорбота.

Юнакові був лише 21 рік. 

• за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Івану Тарасюку було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно);
• 4 липня 2015 року патріарх УПЦ КП Філарет нагородив Героя почесною медаллю «За жертовність і любов до України» (посмертно);
• 8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героя було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно). 8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героя було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно).

Читайте також: Сім років тому розпочався найтрагічніший етап Революції Гідності. Хронологія подій