Ким були предводителі Луцького повітового дворянства

В документах попередніх століть досілдниці Тетяні Яцечко-Блаженко вдалось зібрати інформацію про предводителів Луцького повітового дворянства. На сайті Центру дослідження генеалогії «Пращур» вона описала предаставників цієї посади.

Проте для початку дамо визначення, хто ж такий предводитель дворянства? Це була така виборна посада шляхетського самоврядування за часів існування Російської імперії. Були губернські (до прикладу «волинські», «київські») та повітові (до прикладу «луцькі») предводителі дворянства.

Читайте також: Генеалогічні документи на сайті проєкту «OSA»

Кабінет статського радника

Предводитель дворянства – це те саме, що повітовий маршалок шляхетства. Він обирався повітовими зборами під час загального губернського дворянського зібрання. Обрану особу мав потім затвердити губернатор. 

У функції повітового «предводителя» входило очолювати: 1) Земські збори; 2) повітову освітню раду; 3) повітовий з’їзд. Окрім того він міг брати участь у судових процесах.

Це могло статись у випадку, коли судили чиновника за неналежну поведінку. Також у функції предводителя дворянства входило інспектували виконання земських і повітових повинностей і збирати внески зі шляхти (дворян). 

Посада «предводителя» проіснувала до Лютневої революції 1917 року. У матеріали зібрали факти з біографій предводителів дворянства, щоб зрозуміти краще, кого влада тогочасної Російської імперії направляла на Волинь.

 Читайте також: Як розфарбувати старі родинні фото

Григорій Миколайович Бєляєв (1843-1916) був волинським землевласником. У його володінні був маєток у селі Коршів (Луцький район). Варто зазначити, що коршівський маєток Бєляєва поблизу Луцька вважали одним із кращих господарств на Волині. Окрім волинської землі, у його володінні був маєток у Києві. Вартість останнього становила 140 тисяч рублів.

З біографії Григорія Бєляєва відомо, що навчався він у Курській духовній семінарії, правда не довчився, кинув навчання. Наступним навчальним закладом був юридичний факультет Харківського університету.

Після закінчення навчального закладу, він кілька років пропрацював вчителем у одному із училищ, проте уже в 1867 році по направленню приїхав на Волинь.

Тут він розпочинає роботу на посаді мирового посередника у Луцькому повіті. До компетенції мирового посередника входило: розгляд скарг, суперечок і непорозумінь між поміщиками та їх звільненими від кріпацтва селянами; регулювання відносин між поміщиками та селянами.

Читайте також: Фото лучан столітньої давнини з аукціонів

Також мировий посередник здійснював нагляд за діями органів місцевого самоврядування. Він також міг здійснювати здійснювати судовий розгляд дрібних справ щодо найму робітників, оренди землі, потрав і порубок лісів, якщо ціна позову не перевищувала 30 рублів.

В період із 1872 до 1875 року Бєляєв виконував функції Луцького повітового предводителя дворянства. Його постать цікава ще й тим, що він вісім років, а саме з 1881 до 1889 року був Луцьким міським головою.

Мапа Волинської губернії, 1913 р.

Із 1890 року він став мировим суддею, а потім із 1896 до 1905 року очолював з’їзд мирових суддів округу. Майже десять років він був почесним мировим суддею Луцького суддівсько-мирового округу. 

Окрім своєї професійної діяльності він займався також освітньою та меценатською справою. Так, саме Бєляєв опікувався Коршівським однокласовим народним училищем, Луцькою міською лікарнею та Луцьким повітовим тюремним відділом. 

Також за своє життя Григорія Бєляєва неодноразово обирали членом Державної думи від Волинської губернії. Сферою його політичних інтересів були аграрні питання, також він активно боровся і з алкоголізмом на селі. 

Читайте також: Дивний факт із життя гласних Луцької міської думи

Чоловік був одружений та мав троє дітей. У 1904 році Григорій пішов у відставку, тоді він обіймав посаду статського радника. Григорій Бєляєв помер у 1916 році від запалення легень.

Олексій Нєстроєв

Олексій Олексійович Нєстроєв (1845-1916) був родом із Таврійської губернії. Він народився у родовому помісті «Збур'євка». Освіту здобув у Одеському університеті. З 1867 року Олексій Олексійович працював у Міністерстві внутрішніх справ.

Олексія  Нєстроєва 27 лютого 1897 року внесли в другу частину родовідної книги Волинської губернії, а вже 7 квітня 1897 року він очолив Луцьке повітове дворянство. 

Олексій Нєстров був великим землевласником у Таврійській та Волинській губерніях. Зокрема, на Волині у його власності були такі села як Годомичі та Чаруків у Луцькому повіті. 

Читайте також: Православні метричні книги Головного архіву давніх актів у Варшаві доступні онлайн

У 1906-1916 роках він був губернським предводителем таврійського дворянства. Також працював на посаді дійсного статського радника. Олексія Олексійовича удостоїли придворним званням – «гофмейстер» (придворний урядовець, що відав канцелярією, касою).

Помер Олексій Нєстроєв у 1916 році в Сімферополі, де його поховали у родинному склепі. 

Анатолій Бєляєв

Анатолій Бєляєв був сином вищезгаданого луцького міського очільника Григорія Бєляєва. Він народився на Волині, у родинному маєтку у Коршеві 3(15) січня 1871 року. 

Освіту Анатолій Григорович здобув на юридичному факультеті Київського університету в 1894 році. Потім він розпочав роботу за фахом при судовій палаті, далі секретарем суду в Радомі, Варшаві, Любліні, Новгороді. В 1904 році став прокурором Томського окружного суду.

Пізніше Анатолій Бєляєв переїздить на Волинь, у родинний маєток і розпочинає займатись суспільною діяльністю. З 1907 року його обрали Луцьким повітовим предводителем дворянства. Він був ним до 1917 року.

В період із 1910 до 1915 року Анатолій Григорович очолював Луцьку земську управу. В 1914 році отримав чин статського радника. Вже 5 лютого 1915 року його обрали членом Державної ради від Волинського губернського земства. 

В роки Першої світової війни, маєток в Коршеві зайняли німецькі війська, за те, що його відібрали, німці заплатили Бєляєву компенсацію у розмірі 3500 рублів. 

Пізніше діяч емігрував до Польщі. Анатолій Бєляєв помер у 1934 році, його поховали у Варшаві.

Читайте також:  Де шукати інформацію про предка, який воював у Першій світовій війні

Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО