«Лучани втрачають свою дитячу залізницю», – світлі спогади про куточок щастя. #ЦінаІсторії

20 Грудня 2020, 16:23
Луцька дитяча залізниця 2633
Луцька дитяча залізниця

Представниця Інституту національної пам'яті Леся Бондарук поділилася спогадами про Луцьку дитячу залізницю та долучилася до флешмобу #цінаІсторії. Найсвітліші та найкращі спогади її юності пов’язані із цією установою, адже з п'ятого до десятого класу вона була залізничницею.

У осінньо-зимовий період діти відвідували двічі на тиждень навчання, брали участь у шахових і шашкових турнірах, мали свої корпоративні новорічні свята. У травні розпочиналася практика.

Читайте також: «Луцька дитяча залізниця могла проходити через тунель», – краєзнавець

«Яка приємна новина зі столиці: «В День Святого Миколая у Сирецькому парку відкрито зимовий рух дитячою залізницею. У суботу, 19 грудня, на Київській дитячій залізниці розпочав свою роботу святковий поїзд «Полярний експрес». Він курсуватиме 19-20 грудня, а потім – з 25 грудня до 7 січня включно, без вихідних»!  Читаю цю інформацію, радію за киян, і сльози на очах: лучани свою дитячу залізницю втрачають – 11 грудня був останній її робочий день.

Беру в руки старий важелезний картонний фотоальбом з підписом «Дитяча залізниця». Гортаю сторінки своєї юності. Я стала юним залізничником у 5 класі і була ним аж до 10-го. Працювали по змінах. Робота розпочиналася з гардеробу. Ми з трепетом обирали собі кітелі й спішили у павільйон на планерку. Звідти виходили з посадами – від стрілочників до начальників станцій. Відчували себе красивими й поважними, відповідальними. У колективі панувала особлива атмосфера дружби й підтримки один одного у всіх справах. Багато хто любив бути ревізором, щоб перевіряти у людей квиточки. Я любила бути стрілочником на тупику, бо поки поїзд зганяє на сусідню станцію – я могла спокійно читати книжки, які зумисно приносила з собою. 

За практику ми заробляли гроші. Всі це знали і старалися добре виконувати свої обов’язки. Ми не знали скільки ми заробляємо, але точно розуміли, що та зміна, яка буде найактивнішою, зуміє отримати із заробленого найбільше. Керівництво залізниці зароблені гроші вкладало в екскурсії. І це був для нас найкращий заробіток», – йдеться у дописі Лесі Бондарук.

Складіть пазл: Дитяча залізниця на чорно-білій листівці з минулого

Леся Бондарук розповіла, що маленькі працівники подорожували Україною та відвідували міста тогочасного Союзу. Найбільше їй запам'яталася поїздка до дитячої залізниці Москви.

«Уперше з такою екскурсією я поїхала в Київ на три дні, потім їздила у Москву і Петербург на тиждень, у Харків на 5 днів. У Петербурзі тоді вперше побачила білі ночі. В цю поїздку пощастило потрапити і моїй мамі. Її взяли (з умовою власного фінансування себе у поїздці), як представника від батьківського комітету допомагати нашим інструкторам по нагляду за дітьми.

Ніколи не забуду як у липні 1990 року ми приїхали у Московську дитячу залізницю. Це була традиція: під час екскурсій відвідувати колег – юних залізничників. Завжди нам дарували безкоштовний проїзд і робили зустрічі, де ми обмінювалися подарунками, ділилися враженнями і налагоджували дружні контакти. У Москві нас зустріли вороже. Відверта ворожість читалася у погляді кожного російського юного залізничника до українського. Ми самі оплатили свою поїздку, нам відмовили у зустрічі й спілкуванні. Ми відчували себе не просто чужими, а прокаженими. Не знаю, що можна було наговорити російським дітям перед нашим приїздом, щоб вони так себе вели. Але це був гарний урок нам, налаштованим дружити», – поділилася жінка.

Цікавою та неоднозначною видалася поїздка до дитячої залізниці Харкова.

«Ніколи не забуду й першу свою поїздку у Харків. Ми жили в гуртожитку залізничного училища. А біля нього побачили гору із динь і кавунів, які продавали азербайджанці. Побачивши зацікавлену малечу, вони з нами розмовляли і любили слухати нашу українську мову. За це ми мали привілей: щодня можна було спуститися з кімнати в гуртожитку і безкоштовно взяти собі диню. Ох і наласувалися!

По місту їздили громадським транспортом. Якось уранці на одній із зупинок в очікуванні трамваю до нас підійшла жінка років 60-ти. Почувши, що ми говоримо українською, кинула нам, дітям, в обличчя слова: «Бандеровцы! Мало мы вас тогда резали». Нам було страшно і моторошно від почутого, нас довго наша російськомовна інструкторка Ципко Ніна Іванівна заспокоювала. Але це стало теж добрим уроком. Відтоді я відвикала вживати у своїй мові русизми, прагнула розмовляти якомога чистіше українською мовою», – додала Леся Бондарук.

Одним із улюблених занять жінки були дитячі шашкові турніри, які зазвичай проходили взимку на дитячій залізниці. Леся Бондарук досі береже дипломи про призові місця. Не можливо уявити тогочасні свята й без самодіяльності.

«До Дня залізничника ми ходили в Клуб залізничників і виступали перед дорослими, вітаючи їх. Показували сценки, читали вірші, співали під гітару. Я була задіяна як декламатор вірша П. Глазового «Кухлик». Якось наша вітальна програма так сподобалася, що нас відправили на «гастролі» – вітати залізничників у Рівному і Здолбунові. Поїздка була насичена: за один день два виступи, багато різних пересадок дизелями (нас старші колеги-залізничники возили безкоштовно), а назад у Луцьк поверталися в окремому вагоні, де були лише ми – ох і весело було. Мама моя завжди зі сміхом згадувала цю поїздку. Бо повернувшись додому вкрай змучена, я заснула, а під ранок крізь сон зривалася із питанням: «Яка станція?! Яка станція?!» Мама відповідала: «Луцьк! Лягай!» – і я спала далі.

Я б дуже хотіла, що б такі світлі спогади про Луцьку дитячу залізницю мали й сучасні діти. Тому звертаюся до міського голови: Ihor Polishchuk: у вас є вибір: увійти в історію Луцька як мер, що врятував дитячу залізницю, або як мер, при якому вона вмерла. Думаю, що потужностей вашої партії вистачить на це», – йдеться у дописі жінки.

 Читайте також: Опублікували спогади про новорічні «вистави». #ЦінаІсторії

Нагадаємо, що долучитися до флешмобу може кожен. Все що потрібно зробити це:

  • розмістити старе фото і розповісти про нього, використавши тег #цінаІсторії;
  • зробити будь-який внесок на Спільнокошті для Район.Історія на розвиток проєкту;
  • факт оплати підтвердити у своїх коментарях;
  • передати естафету двом людям.

Читайте також: Чемодан листів: історія випадкової зустрічі на ковельському вокзалі. #ЦінаІсторії

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
26.03.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром