Вкрали 10 років життя: історія агронома з Рівненщини. #ЦінаІсторії

10 Грудня 2020, 16:13

2123

Журналістка Район.Луцьк Оксана Кашталян долучилася до флешмобу #ЦінаІсторії та розповіла про життя свого прадіда Юхима Костянтиновича Новосада.

Він народився в кінці ХІХ століття, тому на його долю припали всі найбільші потрясіння ХХ. Чоловік служив у царській армії, а після революції перейшов під знамена війська Симона Петлюри, де був до 1920 року.

Після служби в арміях Юхим став управителем графського фільварка в Олиці. А в 1924 році переїхав у Великі Дорогостаї на Рівненщині, де через 2 роки одружився зі Степанидою Тижук.

Читайте також: Чемодан листів: історія випадкової зустрічі на ковельському вокзалі. #ЦінаІсторії

Молода родина переїхала в Колоденку і на околиці придбала 5 гектарів землі ймовірно за 8 тисяч злотих. Чоловік став чудовим агрономом. Юхим вивів новий сорт троянд та вирощував сорти яблук, слив, груш, горіхів, які до цього не росли на теренах Рівненщини.

У подружжя народилося двійко дітей – Мирослава та Ростислав. І все було б добре, якби одного дня в двері їхньої хати не постукала біда. У 1944 році Юхима Новосада заарештувала радянська влада за статтею 54 «зрада Батьківщини».

«Розкажу історію, яка близька до того, щоб стати родинною легендою, хоч події в ній цілком реальні. Головний герой моєї історії та цих старих фото – мій прадід Юхим (маленький хлопчик на останньому фото – мій дід Славко). Будь-яка історія потребує контексту, тому почну здалеку. Я не знала прадіда Юхима, але мені про нього багато розповідали. Уже в більш свідомому віці я почала розпитувати і згодом образ прадіда став найбільш наочним прикладом того, як система насправді чинила з людьми.

Юхим у 1916 році закінчив Майнівську сільськогосподарську ремісничу школу (нині Бобровицький коледж економіки та менеджменту ім. О. Майнової, підрозділ Національного аграрного університету), тому вирішив застосувати свої знання. За деякий час 5 гектарів лісу перетворилися у великий сад, де росли найрізноманітніші сорти квітів та фруктових дерев. У вільний час писав статті до журналу "Квітоведення". Новосади також мали пасіку та виготовляли сири, які продавали у Рівному.

У 1927 році у них народилася дочка Мирослава (баба Міра, нині покійна), а в 1932 році народився син Ростислав (мій дід Славко). Садок квітнув, був джерелом прибутку і місцем роботи для мешканців Колоденки, які часто допомагали зі збором врожаю. Проте почалася війна, а згодом прийшли і «визволителі».

У 1944 році Юхима Новосада заарештувала радянська влада за статтею 54 «Ізмєна родінє» з конфіскацією майна. Забрали все. Худобу, врожай, заощадження. Забрали землю під колгосп, а садок викорчували. Лишилася лише хата, в якій наступні 10 років Степанида буде сама ростити двох дітей і тяжко працювати. Зараз на місці, де колись стояла хата, в якій ріс мій дід, гектари полів місцевої аграрної компанії і ніщо вже не нагадує про садок, який посадив мій прадід.

Ця історія з'явилася тут у рамках флешмобу від Район.Історія. Команда проєкту хоче розповідати більше таких історій, але їм потрібна допомога», – поділилася Оксана.

Сестра Оксани – Ольга Кашталян детальніше розповіла про прабабусю Степаниду Павлівну. В 1914 році вона вступила в Житомирське фельшерсько-акушерське училище, яке закінчила у 1916 році. Згодом почала працювати в Житомирському військовому госпіталі.

Коли в 1920 році Житомир захопили радянські війська і вбили всіх у госпіталі, Степанида чудом залишилася живою. У 1926 році Степанида та Юхим побралися. ПІсля війни, коли її чоловіка ув'язнили, вона тяжко працювала аби поставити на ноги двох дітей.

«Це фото ще з дитинства було для мене наче із старого кінофільму. На ньому зображені мої прадід Юхим Константинович, прабабця Степанида Павлівна і їхня дочка Мирослава. Степанида Новосад (у дівоцтві Тижук) як сестра офіцера царської армій, що брав участь у Першій світовій війні, був нагороджений чотирма Георгіївськими хрестами, мала право вчитися безкоштовно.

Прабабця Степанида працювала в 1939-1941 роках вчителем у школі селі Колоденка. Після війни, коли чоловіка забрали «совєти», змушена була працювати у колгоспі. Виростила дочку та сина, дала їм освіту. Степанида Павлівна була дуже освіченою жінкою, знала добре історію, літературу. Моя мама завжди розповідає, що бабуся Ніда (як її всі ласкаво називали) була дуже мудра, стримана, добра і справедлива жінка. Ці якості вона змогла привити і своїм дітям та онукам», – розповіла Ольга.