Волинському краєзнавчому музею подарували мемуари діяча УНР

У Волинському краєзнавчому музеї зберігаються матеріали про Івана Кобилка (1882–1951) – діяча періоду Української Народної республіки, чиє ім’я пов’язане з Волинню.

Нещодавно цей фонд поповнився книгою його спогадів на французькій мові «Залізничні шляхи України в роки революції. Спогади 1917–1919», яка була видана у цьому році в Парижі. Про це повідомляє сайт Музейний простір Волині.

Читайте також: Історія перших залізниць на волинських землях

Іван Кобилко – видатний представник міжвоєнної політичної еміграції УНР, організатор українського життя на Берестейщині у часи Другої світової війни. Політичний в'язень польських, російських та німецьких тюрем.

Читайте також: Жахливі сторінки історії Луцької тюрми

Мемуари люб’язно подарувала музею внучка діяча – Надін Кобилко. Автором передмови став французький історик українського походження – Ярослав Лебединський, а біографічну довідку про дідуся підготувала Надін Кобилко.

Про перебування Івана Кобилка на Волині розповідає бланк із будівництва лікарні на Красному (нині Волинський обласний протитуберкульозний диспансер на вул. Львівській, 50), який зберігається у фондах Волинського краєзнавчого музею.

Після Української революції, Іван Кобилко працював інженером-будівельником, не рідко керував значними об’єктами, зокрема спорудженням мосту через Прип’ять у Пінську (Білорусь).

Професійну кар’єру Івана Кобилка, а водночас і життєпис, можна прослідкувати за його бланками, що зберігаються у фондозбірні музею, переданими у 2017 році його онукою.

Більш детальній біографії Івана Кобилка присвячена стаття Богдана Зека «Волинь у житті Івана Кобилка (1882–1951) – першого помічника комісара шляхів УНР: польські утиски, радянські репресії і нацистський терор» у «Наукових записках Рівненського обласного краєзнавчого музею» (Випуск XV).

Джерело фото: http://volyn-museum.com.ua

Довідково:
Іван Кобилко (1882–1951) – перший помічник комісара шляхів Української Народної Республіки. Видатний діяч був активним учасником Української революції 1917–1921, ветераном Московсько-Української війни 1918-1921, начальником Корпусу залізничної охорони та організатором виробництва Військових панцирників Армії УНР.

Він народився 17 серпня 1882 року у містечку Келеберда Полтавської губернії (тепер Кременчуцького району Полтавської області). Здобув освіту інженера-механіка. Працював на залізниці, згодом на флоті. Деякий час ходив морем у далекі рейси до Владивостока і Сінгапура. Після цього повернувся на залізницю і почав працювати ревізором «служби тяги» на Запоріжжі. У 1917 підтримує початок Української революції. Як комісар залізниць Запоріжжя посприяв їх переходу у юрисдикцію Генерального Секретаріату Центральної Ради, що було стратегічно важливо, як з військової так і з економічної точки зору. Поряд із цим Іван Кобилко займається організацією «Просвіт», відкриває кіоски на залізничних станціях, де продають українську літературу.  Іван Кобилко стає членом Головної ради залізничників і в результаті першим помічником комісара шляхів України.

Після початку бойових дій з російськими большевиками, Кобилко тісно співпрацює із штабом армії УНР, зокрема у питанні виготовлення панцерних потягів, окрім того бере участь у створенні вільного козацтва і Корпусу залізничної охорони. Після Ризького мирного договору Кобилко, так само, як і тисячі інших військових і державних діячів УНР залишився проживати на території Польщі. У 1921 в містечку Янів (нині Іваново, Білорусь) Кобилко заснував будівельну фірму, філіал якої знаходився і у Володимирі-Волинському. Важливо зауважити, що він давав роботу для тисяч втікачів і звільнених із таборів інтернованих вояків армії УНР.

На початку Другої світової війни Кобилки проживали у Луцьку на вулиці Високій, 8. Як свідчать наявні джерела, він працював інженером у Луцькій міській управі і брав участь у добудові лікарні на Красному. 29 червня 1943 він був арештований. Пробувши у в’язницях Луцька і Рівного фактично півроку, Івану Кобилку пощастило вирватися із нацистських кайданів. Не останню роль у цьому зіграла його дружина Анна. Фізично та морально Іван Кобилко вже не мав змоги залишатись в Луцьку. Тому 13 січня 1944 Кобилки виїхали з Луцька до Володимир-Волинського, а звідти до Перемишля.

Наприкінці війни Іван Кобилко опиняється в Австрії, де знову створює фірму, яка спеціалізується на будівельних роботах. 25 липня 1947 він звернувся до французької влади із проханням перетнути кордон разом із своїми 105 працівниками. У Парижі він не полишав роботу в українських громадських організаціях, залишаючись таким чином вірним своїм переконанням до кінця життя. Помер Іван Кобилко 24 жовтня 1951 року у Парижі.

За матеріалами Вікіпедії

Читайте також: Світлини Луцька у роки Першої світової війни, Лютневої революції та Української Народної Республіки