Вийшов друком довідник про упівців Луцька і Луцького району

14 Жовтня 2020, 14:22
Обкладинка книги «Вірні присязі. Учасники національно визвольної боротьби Луцьк і Луцький район» 3759
Обкладинка книги «Вірні присязі. Учасники національно визвольної боротьби Луцьк і Луцький район»

До 78-ї річниці створення Української Повстанської Армії, у видавництві «Терен» вийшла з друку книга, біографічний довідник – «Вірні присязі. Учасники національно визвольної боротьби Луцьк і Луцький район», яку уклав краєзнавець Микола Вавренчук

Це друга книга з серії «Вірні присязі»  і перша книга про Луцький район. Адже на сьогодні віднайдено за прізвищами, псевдами, близько п'яти тисяч учасників повстанського руху та репресованих членів їх сімей.

Читайте такожРожищенський краєзнавець презентував книгу про повстанців

А тому в цій першій книзі, розміщені дані про учасників визвольної боротьби з вісімнадцяти сіл району і місто Луцька, а це майже тисячу триста прізвищ та імен героїв, а при відсутності таких даних, подано псевда.

Щоб читач зміг глянути у вічі героям, вдалося знайти близько чотирьохсот світлин учасників національно-визвольної боротьби, які розміщені в книзі.

Для того, щоб зрозуміти ідеї, за які боролись члени ОУН, УПА, за що вони віддавали свої молоді життя, в довіднику розміщено факсимільні копії програмних документів: «Статут НАРОДНО-ВИЗВОЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦЇ та агітки 1940–1950рр».

У додатку розміщені фото, вірші, написані засудженими та репресованими членами родин учасників визвольних змагань у в’язницях і таборах Сибіру, Магадана, Колими і інших «теплих закутків»  «необъятной Родины».

«За любов до України гинули і страждали мільйони. Але не всі долі яскраві, що аж ніяк не означає, що ці люди не заслуговують на належне пошанування та пам’ять про них як героїв-борців. А  є  й такі долі, про які  хотілося б  розповісти  ширше не дивлячись на формат книги», – каже автор Микола Вавренчук. 

Читайте також: Розкрив історії тисяч волинян-повстанців: відомий краєзнавець анонсував нову книгу

У книзі описані  ряд подій  які відбулись в Луцькому районі напередодні війни, і зокрема в селі Буків Луцького району. 

21 квітня 1941 року, зверніть увагу на рік, на полях між селами Буків Луцького та Іванчиці Рожищенського районів група енкаведистів (приблизно взвод) о десятій годині ранку оточила будинок Костянтина Даниловича Новосада, де під клунею була добре обладнана і законспірована криївка з трьома виходами: в сад, за хлів і до болота, кожен з них довжиною близько 50 метрів.

В криївці перебували п’ять членів ОУН з селі Княгининок, які були  на нелегальному становищі. Зокрема, Степаненко Олексій Панасович, провідник Луцького повітового проводу ОУН, пс. «Коцмалюк», Рак Лаврентій Устимович, військовий реф. Луцького ПП ОУН, пс. «Лом», Королюк Віра Василівна, зв’язкова, член Луцького РП ОУН, пс. «Христя», Королюк Олександр Миколайович, член Луцького РП ОУН, пс. «Лев» та медсестра Степанюк Людмила Яківна.

  Новосад Костянтин,                                                       Степаненко Олексій,                                              Рак Лаврентій

Королюк Віра,                                                                   Степанюк Людмила,                                              Королюк Олександр

Між енкаведистами й оунівцями зав’язався жорстокий бій, який тривав до дванадцятої години ночі. Костянтин Новосад знешкодив кулемет і обслугу. Оунівці вийшовши на поверхню почали стріляти в спини енкавеесівців.

Здійнялась паніка і вони почали тікати. Не знаючи скільки є підпільників запросили енкавеесівці підмогу з Луцька. Два броньовики на резинових колесах та автомобілі загрузли на під’їзді до села в багнюці.

Прибула з Луцька оперативна група працівників УНКДБ і управління міліції УНКВС в кількості до 50 чоловік. Бій продовжувався. Енкаведисти підпалили хату, але від її клуня не загорілась.

Спробували декілька раз запалити солом’яну стріху клуні. Коли ж нарешті мокра стріха загорілась, Лаврентій Рак вискочив і зірвав палаючий сніпок. В цей час декілька куль влучили в нього і він упав.

Жінки надали йому першу допомогу. Рухатись він не міг, але зброї не випускав з рук. Вирішили вибиратись з пастки. Розуміючи, що він втрачає життєві сили Рак попросив дострілити його, щоб не терпіти мук від катів.

Попрощавшись і замаскувавши тіло, щоб не поглумились і над мертвим, почали вибиратись до болота. Новосад ішов першим, за ним дівчата, Люда і Віра. Прикривали відхід Олексій і Олександр.

Під ранок добралися в село Сирники до Дідуха, де була криївка. Тільки о 4-й ранку сигнальною ракетою була підпалена клуня, яка швидко згоріла. Зі світанком енкаведисти оглянули згарище, і нічого не виявили.

На віддалі до 300 метрів знайшли тіло, яке помилково ідентифікували як Степаненка Олексія, та гвитівку з чотирма патронами...

А оунівці, відпочивши, через декілька днів перебрались на хутір Фальків де їх і застала війна.

Про підсумки бою описано в «Спецсообщении начальника управления милиции НКВД УССР И.И. Горбенко народному комиссару внутренних дел УССР В.Т. Сергиенко «О провале операции при задержании нелегалов-участников контрреволюционной группировки ОУН.», в якому зокрема вказано,  «… благодаря нераспорядительности приехавшие работники НКГБ и милиции не были расставлены по определенным местам и действовали самостоятельно, в результате чего из состава оперативной группы ТУРЧИН – работник спецотдела Управления милиции УНКВД и ХАРХОТА – работник НКГБ были легко ранены: первый – в правый висок и второй – в левую руку, и НОВИЦКИЙ – регистратор спецотдела НКГБ тяжело ранен в живот и после произведенной ему операции умер».

Новосада  енкаведисти арештували тільки в 1944 році. Де і коли загинув невідомо. Дружина з сином під час бою, користуючись панікою втекли. У 1944 році виселені в Сибір.

Одиниці героїв до сьогодні з нами. Серед них уродженка села Боратин Луцького району, 92-літня  Сива Надія Максимівна.  Ось сторінки її життя, які коротко подані в книзі.

Сива Надія Максимівна
Сива Надія Максимівна

З 1943 року у жіночій сітці ОУН. З квітня 1944 року на нелегальному становищі. Станична села Боратин.

У січні 1945 року – арешт НКВС. При конвоюванні до Луцька втекла з-під варти, хоча, як згадує Надія Максимівна,  «...сиділа з енкаведистами спина до спини».

30.03.1945 року знову арешт. І таких арештів було, за словами 92-х літньої Надії Максимівни, шість. Побої, психологічний тиск, та вона мовчала і навчала сусідок по камері –  «…чистосердечноє признание»  від покарання не спасе, хіба від тортур, і то не певно. Не всім бракувало фізичних і моральних сил це витерпіти. 

Одна з співкамерниць Сивої, яку нещадно катували, коли бранці  на території  в’язниці  готували корм для коней, попросила у Сивої хустку. Через пів години її знайшли мертвою. «Наклала на себе руки», повісившись на хустині, згадує Надія Максимівна. Хто була і звідки ця дівчина, Сива не знала.

Вже й просили її енкаведисти: «Сива, ти хоч що-небудь признайся, щоб тебе не били...».

«Вам скажи щось, то ви шкуру будете дерти» – відповідала Надія, а їй було тільки вісімнадцять років.

Арештовували і відпускали, не зумівши довести хоч якусь провину. Слідкували, пробували спровокувати. «Але я не по роках була хитра» – згадує Надія Максимівна.

Один з односельчан, «сексот», Лига Сазон, якого підіслали енкаведисти, замість того, щоб вивідати щось, каявся перед молодою дівчиною – «…що не знає де дітись, бо дві бритви отут, біля горла, одна від енкаведистів, а друга від повстанців».

Та і другі «сексоти», односельці, Сивий Пилип, Сивий Єсько спокою не давали, слідкували. Сидячи в камері «складала» вірші, які цитує попри те, що минуло більше сімдесяти років з тої пори.

Оплакує до сьогодні, ріднього брата по мамі, Бойка Івана, який, будучи захоплений в криївці, не здався живим, застрелився.

Бойко Іван
Бойко Іван

Недалеко від криївки, батьки і Надія знайшли тіло брата, яке таємно похоронили на кладовищі. Батька, Сивого Максима засуджено, а її тримали під наглядом.

А коли всі строки проведення слідства спливли, звільнили з-під арешту 16.07.1945 р. у зв’язку з недоведенням вини. Але боротьбу Надія продовжувала. (Архів УСБ України у Волинській обл., ф. п., спр.406.; Спогади Сивої Надії Максимівни записав  14.01  2020 р. М. Вавренчук).

 

Вірш написаний у Луцькій в’язниці в 1945 р.

Сивою Надією Максимівною.

* * *

Як день іде та ніч мина, і знову день і ніч минає,

У мене спогади життя, в душі щохвилі виринають.

Минули дні, ті дні щасливі, ті молоді юнацькі дні,

А мрії ті, що ще лишились, про все нагадують мені,

Про волю тую дорогую, про світ веселий і сумний,

Про арешт, що в годину злую, забрав від світу та людей.

Я бачу, що тепер в неволі ще тисячі таких, як я,

І виглядають усі волі, у всіх надія на життя.

На волю рветься моє серце, мої думки на волі всі.

О воле, воле дорогая, прилинь до мене й принеси

Ті щирі вісті про Вкраїну, про люд який в неволі спить,

Про арешт у годину злую, зміцни ненависть до катів.

О Боже, Творче Ти Всесильний, зменши границі тих терпінь,

Подай, щоб ще побачив ВОЛЮ, тюремний втомлений нарід.

Щоб правда нам ще посміхнулась, щоб згинув кат в одную мить,

А доля, доля та що спить, проснулась, і розбудила всенький світ.

Кати знущаються над нами, твоїх, Україно, дітей,

Чи довго буде кат ще пити кров із українських грудей.

О ні, уп’єшся, лютий кате, у нас міцні, міцні серця,

Чи ти забув, що ми ВКРАЇНЦІ, здобути волю в нас мета.

Дарма, що ми не бачим сонця, що лиш по волі ходиш ти,

Одначе, прийде та хвилина, що опадуть кайдани ті.

А що ж тоді, стривай, проклятий, за все відплатимо тобі,

За сльози матері старої, за наші муки ті страшні.

Сива Надія Максимівна,

зв’язкова, станична УПА в 1944-1948 рр., с. Боратин.Луцький район, записав 14.01.2020 р. Микола Вавренчук.

 

Микола ВАВРЕНЧУК,

Член Національної спілки краєзнавців України.

Коментар
29/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром