Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Сім'я праведників народів світу переховувала 12-річну Фейгу

13:05 13.09.2020
336

Денис, Зінаїда Ващишини та їхня донька Єва – мешканці села Селець Дубровицького району Рівненської області в час Голокосту надали дієву допомогу Моше Фішману та його 12-літній доньці Фейзі.

Батько, що переховувався разом із іншими євреями в лісі, навідував дівчинку, яку з кінця 1942 до березня 1943 років переховували Ващишини.

Історія сім'ї Ващишин стала однієї із дев'яти, що лягли в основу мобільної виставки «Людяність над безоднею пекла», яку підготувала Громадська організація «Мнемоніка» з Рівного.

Вона присвячена велетням духу й людяності, які в умовах тотального насильства, кровопролиття й нечуваної кризи гуманізму рятували ближнього на теренах Західної Волині (сучасні Рівненська та Волинська області).

«У роки Другої світової війни на теренах України і Волині зокрема відбулися геноциди євреїв та ромів, що здійснені третім Рейхом. Жертвами різкого загострення міжнаціональних взаємин 1943–1944 роках стали українці, поляки, чехи.

В умовах паралізуючого страху, на допомогу жертвам геноцидів й етнічного насильства приходили ті сміливці, хто цінував людське життя понад усе», – пояснюють автори виставки.

Район.Історія щодня публікуватиме нову розповідь, щоб подвиг цих безстрашних людей ніколи не став забутим.

Читайте також: Праведник народів світу з Трохимброду

«Мусили її залишити, бо ми Бога боялися»

Дубровиця (в роки Другої світової війни – Домбровиця) – містечко, що розташоване на відстані 114 кілометрів на північ від Рівного. У період окупації вона була центром Дубровицького району у складі гебіту «Сарни», що входив до генеральної округи «Волинь–Поділля» (Райхскомісаріат «Україна»).

Згідно з переписом 1921 р., в містечку мешкали 2536 євреїв. У 1931 р. їх кількість збільшилася до 2739 осіб.

Голокост у Дубровиці

Частини 6-ї німецької армії окупували Дубровицю 6 липня 1941 року. У липні та серпні 1941 року в містечку панувала німецька військова адміністрація. Із вересня 1941 того року влада перейшла до цивільної адміністрації.

Дубровицю включено до гебіту «Сарни».У містечку функціонував пост німецької жандармерії. Також у Дубровиці було створено загін української допоміжної поліції. Тривалий час його очолював Кирило Сиголенко.

Одразу ж після прибуття підрозділів третього Рейху в Дубровицю, тут відбувся погром. Влітку 1941 року окупаційна влада запровадила в Дубровицькому районі низку антисемітських заходів.

Спочатку євреям наказали носити пов'язки із зіркою Давида на руці, які згодом замінено на кола жовтого кольору, котрі слід було нашивати на верхній одяг. Євреїв змусили позначати будинки синьою шестикутною зіркою.

Жертвам Голокосту заборонили залишати межі міста та купувати будь-який товар у християн. Зрештою, євреї стали об'єктом систематичних грабунків та конфіскацій, які чинили німецька влада та допоміжна поліція.

Мешканка Дубровиці Маня Фельдман описала становище євреїв на початковому етапі окупації так:

«Вони дали неєврейському населенню відкриту свободу йти і грабувати, хапати, красти і брати все, що побажає їхнє серце у єврейських будинках. І вони робили це. Вони грабували. Вони хапали все, що потрапляло до їхніх рук у твоєму будинку.

Проте німці дали команду, що ти можеш грабувати тільки до півночі. Потім це має зупинитися…Це був початок справжніх жахливих звірств, жахливого життя, яке ми почали переживати щоденно.

Кожного дня вони розміщували на стінах та електростовпах оголошення, що євреї повинні віддати своє срібло, будь-яке золото та коштовності. Вони мають віддати їх, вони повинні принести їх до центру та віддати німцям.

Ми мали 2 корови, але і їх забрали. У той же час вони створили юденрат. Юденрат мав організувати примусових робітників. Їх відбирали із будь-кого: дівчат, хлопців, чоловіків, всіх молодих людей у віці від 16 років і старше. І кожного дня ми мали ходити на роботу…».

Розпорядження сарненського гебітскомісара № 489 про створення гетто в Дубровиці з'явилося 14 квітня 1942 року У ньому йшлося про те, що всі євреї містечка та навколишньої сільської місцевості повинні переселитися в «жидівську дільницю» до 10 травня.

Гетто в Дубровиці не було огородженим, що суттєво полегшувало його бранцям налагодження торгівлі з місцевими селянами. Зокрема, їм вдалося налагодити обмін із власником млина, який був етнічним німцем.

Завдяки цьому бранці дубровицького гетто тривалий час отримували борошно. Німецьких інспекторів, які прибували для перевірки млина та гетто, підкуповували.

У Дубровицькому гетто ширилися чутки про трагічну долю бранців інших гетто на Волині. Під їх враженням чимало єврейської молоді намагалося втекти з місця концентрації.

Проте, керівництво гетто ставилося до таких спроб вороже – наслідок страху посилення й без того жорстких репресій. Гетто в Дубровиці проіснувало майже до кінця серпня 1942 року. 26 серпня його бранців потягом відправили до Сарн.

Багато з них змогли втекти дорогою до залізничної станції. Проте, більшість євреїв схопили та розстріляли. Кілька сотень втікачів дісталися сусіднього гетто у містечку Висоцьк.

Через кілька тижнів вони загинули разом із тамтешніми євреями в час операції з ліквідації тамтешнього гетто. Більшість євреїв Дубровицького гетто німці відправили потягом до Сарн, де їх незабаром вбили.

Читайте також: Чорні сторінки історії: у Голокост знищили дві третини населення Сарненщини

Денис та Зінаїда Ващишини

Єва, Денис і Зінаїда – мешканці села Селець (нині – Дубровицький район Рівненської області), які приятелювали із сім'єю Фішманів із сусідньої Домбровиці (сучасна назва –Дубровиця). Невдовзі після її окупації, в містечку створено гетто.

Коли всіх місцевих євреїв запроторили до нього, зв'язок між Фішманами та Ващишинами перервався. Дізнавшись, що 26–28 серпня 1942 року німці ліквідували гетто, Денис Ващишин глибоко переживав трагічну долю своїх друзів.


Фото з сайту Меморіального комплексу історії Голокосту «Яд Вашем»

Він був дуже здивований, коли через деякий час на порозі його дому з'явилися Моше Фішман та його 12-літня донька Фейга. Вони розповіли Вищишинам, як змогли втекти з місця масового вбивства.

З тих пір вони переховувалися в навколишніх лісах. Оскільки наближалася зима, батько та його малолітня донька вирішили попросити притулку у Ващишиних.

Єва Ожелевська

Єва Ожелевська (донька Дениса та Зінаїди Ващишиних) про прихід Моше та Фейги Фішманів: «Фаню її батько привів до нас. Вони [з ним] ходили по лісі довго перед цим. А вони дуже знайомі були з моїм батьком.

Мевша прийшов до нас із Фаньою вночі. Холодно було, осінь була пізня вже. Постукали вони в двері і батько їм відкрив та впустив у хату. Дали їм поїсти хліба, картоплі. І він пішов, а ця дівчинка залишилася в нас.

Мусили її залишити, бо ми Бога боялися. Про те, що вона в нас, нікому не говорили. І пресвітер не знав. Ми і до сьогодні нікому не говоримо. Ми й зараз боїмося. Тепер час такий, що треба боятися».

Згідно з офіційною версією, зазначеною на сайті Меморіального комплексу історії Голокосту Яд Вашем, Денис впустив їх у дім і, порадившись з дружиною, погодився переховувати свого єврейського товариша та його доньку.

Вони ховали Фішманів протягом наступних 4-х місяців (до березня 1943 року). Укриттям для них були горище, комори та стайня. Іноді їх впускали погрітися до будинку. Коли сніг розтанув, Моше Фішман вирішив повернутися в ліс, сподіваючись знайти там радянських партизан та приєднатися до них.

Згідно з іншою версією, яку в своїх спогадах озвучують діти Дениса Ващишина Єва та Максим, Моше Фішман не залишався у сім'ї Ващишиних. Він прийшов попросити про порятунок його доньки, а сам одразу ж облаштував собі сховок у лісі поблизу й періодично навідувався у дім Ващишиних.

Зі спогадів Сергія Ващишина

Зі спогадів Сергія Ващишина (син Дениса та Зінаїди Ващишиних): «Її батько приходив до нас помитися. Моя мама давала йому чисту білизну і нагрівала воду. Він собі шалаш зробив у лісі і там зимував. Приходив до нас, до Фані, їсти в нас періодично брав. Приходив десь раз на тиждень.

І тут якось немає його й немає. Вже Фаня плакати почала, що батька довго немає. А мій батько каже – ну я знаю де вони переховуються, піду і подивлюся що там. А тато теж боявся.

Він взяв ременя для коня, прикидаючись на випадок чого, що він загубив коня і йде його шукати. Приходить на те місце, а там побиті всі. І шалаш спалений, ще тіла якоїсь жінки з дитиною лежали там. То батько їх похоронив».

Після цієї трагічної події Ващишини вирішили «легалізувати» Фейгу, зробивши доглядальницею Зінаїди. Фейгу перейменували в Христину, а 16-літня Єва Ващишин навчила її добре розмовляти українською та молитися, як православні християни.

Також дівчинку відправили на деякий час до сусідніх сіл, щоб створити їй «легенду» про те, що вона прийшла в сім'ю як наймичка.

Ось, як ці події описав Максим Ващишин: «І вже мама і тато бачать, що виходу немає, треба починати якось жити відкрито. Ми Фаню випровадили. Було таке село Берестя. Мама сказала їй знайти там роботу нянькою.

Також мама наставляла Фаню: «Але ж ти будь пильна і слухай, що про тебе говоритимуть; якщо помітиш щось підозріле, то ти кажи, що забула в тітки в сусідньому селі платка і хутко тікай звідти».

Перейменували її – Христя назвали. І пішла вона до якоїсь там жінки. Скільки вона там пропрацювала я вже не пам'ятаю, але якось один чоловік прийшов до цієї хазяйки і каже: «Це що в тебе за дівчина? Це єврейка?»

А та відповідає, що ні, вона й Богу молитися вміє. А він їй: «А ні, то вони тепер всі навчилися вже [молитися за православним обрядом]». Фаня це підслухала і через якийсь час встала і сказала, що їй потрібно піти до однієї жінки, в якої вона забула щось.

Та й пішла. А мама її попереджала, щоб у такому випадку не йшла одразу до нас, а обходила всіх наших сусідів і просилася на роботу. Фаня так і зробила. Так вона й повернулася до нас знову».

У 1943 року в село прийшов незнайомий чоловік. Він впізнав Фейгу і селом одразу ж поширилася чутка, що вона єврейка. Тоді Денис Ващишин відвів Фейгу за річку Горинь у ареал активних дій радянських партизан.

У січні 1944 року Фейга стала очевидицею звільнення регіону від нацистської окупації. Через два місяці вона знову повернулася до Ващишиних.


Фото з сайту Меморіального комплексу історії Голокосту «Яд Вашем»

Зі спогадів Максима Ващишина: «Тато сказав Фані йти в ту місцевість, де розташовувалися села Велюнь, Міляч та Хочин. Вона сама пішла дорогою понад річкою Горинь. А тато човном поплив. І там, де річка Случ впадає в Горинь, він її перевіз.

І пішла вона в село Хочин, знайшла там якогось діда і влаштувалася в нього. Потім вона розказувала, що і там помічали за нею, що вона єврейка. Але вже був 44-ий рік. Вже росіяни йшли сюди.

І коли тато зробив так, прямо на другий день приходив бандера і обійшов всі кімнати.І нікого не знайшов. Ну це були такі бандери, вони вважалися повстанцями, ну Українська повстанська армія».

Дещо згодом Фейгу Фішман вдочерила в Москві бездітна донька знаменитого російського єврейського письменника Іллі ЕренбургаІрина Еренбург (відома перекладачка французької прози).

Згодом Фейга (пізніше – Фаїна Палеєва) стала однією з укладачок циклу статей та есеїв, присвячених Іллі Еренбургу. Фейга протягом багатьох років підтримувала відносини з сім'єю своїх рятівників. У 1990 році вона емігрувала до Ізраїлю.

16 лютого 1997 року Меморіальний комплекс історії Голокосту Яд Вашем присвоїв Денису та Зінаїді Ващишиним та їхній доньці Єві Ожелевській почесне звання «Праведник народів світу». Зі слів Єви Ващишиної:

«Ми навчені словом Божим не робити один одному зла. А люди роблять. А написано ж: не роби другому, що собі не бажаєш. От так ми й Фані не хотіли зла».

Читайте також: Чеський праведник народів світу із Купичева

Загрузка...
Загрузка...
Коментарі
29 вересня
Вчора
27.09.2020
26.09.2020
25.09.2020
24.09.2020
23.09.2020
22.09.2020