Історія луцької «трилінки»: інженерне мистецтво міста 30-х років

17 Липня 2016, 18:32
3168

У зв'язку з реконструкцією вулиці Лесі Українки у Луцьку знову актуальною стала тема старої бруківки. Під шаром останнього мощення і піску працівники дісталися трилінки і вирішили вийняти її, щоб потім знову використати.

Подібне мало місце у червні 2015 року на вулиці Крилова. Як станеться цього разу, буде видно, пишуть «Хроніки Любарта».

Поки що згадаймо, звідка взялася ця трилінка в Луцьку, хто її придумав, де виготовляли і як клали.

У 1933 році в магістрат міста надійшла пропозиція із влаштування брукованих доріг на бетонній основі. У зверненні пропонувалося робити мозаїчні дороги системи Галаса. Директор підприємства писав, що така кладка краща за звичайну бруківку і гарніше виглядає. Правда, з цим не склалося.

Тим часом, у 1933 році варшавський інженер Владислав Трилінський отримав патент на виготовлення шестикутних та квадратних кам’яно-бетонних плиток для замощення вулиць. Ідея була досить цікава: зробити суміш бетонного розчину і ламаного каменю, сформовану у квадратні чи шестикутні плитки. Причому, як ішлося в патенті, перевагу слід надати саме шестикутникам, оскільки вони краще витримують навантаження. Окрім підготовки міцної піщаної основи, технологія кладки передбачала обмазування бічних боків кожної плитки смолою і щільне укладання одна до одної. Метод давав дуже добру витривалість, яка пережила багато десятків років.


Це був справжній прорив у брукуванні вулиць. По-перше, ці плити дуже добре себе зарекомендували з технічного боку, а по-друге, шестикутна кладка була досить гарною і вносила колорит у забудову вулиць. Дуже багато міст Польщі стали використовувати цю бруківку, яку в народі згодом стали називати «трилінкою». Підрахували, що за перші 5 років після отримання патенту в Польщі виготовили 10 мільйонів плиток. Використовуючи трилінки, треба було платити ліцензійний збір за квадратне мощення поверхні. 

У 1936 році в Луцьку збудували міську бетонярню, яка почала виготовляти різні види мощення. Вона розташовувалася на теперішній вулиці Глушець на території спортмайданчика школи №8. У великому одноповерховому приміщенні були відділи для виробництва тротуарних плит, для бетонних бруківок і для складання готових виробів. Будівля мала форму букви Г з розмірами 42 на 28 метрів. Найцікавіше те, що тут же і виготовляли плити Трилінського.


У Луцьку трилінка в другій половині тридцятих років стала основним видом мощення доріг. Магістрат намагався забрукувати ними якомога більше вулиць. За умови якісного виконання і доброї кладки це покриття могло дуже довго служити. Зрозуміло, що чи не першою вулицею міста з трилінкою стала головна Ягеллонська. Вона була замощена трилінками луцького виробництва. Правда, підряди на замощення віддавали приватним майстрам. Так, відомо, що частину вулиці у 1937 році кам’яно-бетонними плитами замостив Бабін Борух Мордко. Тоді ж на довжину 250 метрів і ширину вулиці 11 метрів пішло майже 30 тисяч шестикутників. Шви між плитками заливали бетонним розчином або асфальтом.

До кінця тридцятих Луцьк максимально за міжвоєнне двадцятиліття наблизився до ідеалу «воєводського міста» і трилінка зіграла в цьому немалу роль.



 

Коментар
26/05/2024 Неділя
26.05.2024
25.05.2024
24.05.2024