Спогади про Луцьк і Рожище 1915–1916 років

Цитати з мемуарів є військового діяча генерала Борис Геруа часів Першої світової війни.

Свої спогади він опублікував вже коли проживав у еміграції в Лондоні. Події описані нижче, датуються якраз часом Брусилівського прориву на Волині.

Про Луцький гарнізон

«Гарнізон міста Луцька складався з різних тилових команд, які розташовувались в резиденції місцевої православної церкви. Це були ті частині, які ще не нюхали пороху, з червоними бантами замість орденів і з червоними прапорами, над виготовленням яких потрібно було повозитися. На них красувалися всілякі написи, які схвалювали свободу і революцію. Подекуди довгі тексти були нашиті на полотнища, укріплені на двох жердинах. Плакати ці тримали розгорнутими по два солдата. До речі, слово «нижній чин» було напередодні вигнання з офіційної мови, як «принижуюче достоїнство», а замість нього запровадили новий термін «солдат». Мало хто підозрював, що в перекладі, по суті, це слово означає «найманець».

Про штаб армії

«Штаб армії був розташований не так далеко від Луцька, під містом Рівне».

Читайте також: Як солдати святкували Великдень під Луцьком у 1917 році. ФОТО

Про розвідників

«Для належної постановки розвідувального відділення до Луцька був викликаний підполковник Рузський, він набив собі руку на цій справі. Зокрема, він приніс з собою тонкощі фотографічної техніки повітряної розвідки  вивчення її результатів в «майстерні» розвідувального відділення. Область ця була новою і налагоджена вона була далеко не у всіх штабах навіть до кінця війни. Розвідувальне відділення розширили з квартиранта однієї жалюгідної кімнати в містечку Рожище до двохповерхового особняка у Луцьку».

Про Луцьк

«Коли я записую ці штрихи давно минулого життя, моя уява переносить мене в Луцьк, де стояв штаб Окремої армії, і перед моїми очима знаходяться дві ілюстрація: моя акварель, що зображує спальню генерал-квартирмейстера в Луцьку ввечері, при лампі, з глибокою амбразурою монастирського вікна, яке завішане чорним на випадок ворожих нальотів; і досить великий портрет В. І. Гурко. Я написав його восени 1921 року в Лондоні. Гурко зображений в сидячому положенні, по коліна, на тлі блакитного неба, далеких лісів і лабіринту траншей, про які він так багато думав, складаючи свій статут. На рожевій смузі обрію - клуби диму від палаючого села».

Читайте також: Габсбурзький період Луцька у творах художників

Про Рожище

«Штаб армії на початку вересня 1916 року був в Рожище. Як я згадував вище, думка про відновлення атаки не була залишена. Гурко придивлявся, знайомився з положенням, обходив окопи, добирався іноді по зигзагах ходів сполучення до передових «секретів», але не поспішав. Поки ж головною рисою нашого перебування в Рожище були майже щоденні бомбардування його з повітря. Нальоти, що почалися 15 липня, взагалі стали регулярними і поступово посилювалися. Ми відповідно заривалися в землю. Містечко покрилося бліндажами. Вирили «генеральський» комфортабельний бліндаж і для мене при будинку, в який я перебрався після від'їзду Ігнатьєва і який знаходився в декількох хвилинах ходьби від основної садиби штабу. Але бліндаж цей не приніс мені користі: кожен раз, як я наважувався провести ніч в моєму підземному притулку, аероплани не прилітали. Але варто було мені лягти спати в будинку, як рано вранці, годині о 5, мене будив грім, навколо рвалися бомби. Зіскочити з ліжка і бігти тоді, в одній сорочці, через двір в бліндаж було соромно і карикатурно! Доводилося продовжувати робити те, що ми робили з Ігнатьєвим, коли про бліндажі ще не було й гадки: осколки вибивали дріб по стінах і по даху нашого будиночка, а ми з Ігнатьєвим терпляче вичікували, коли цей «дощ» пройде.

Якось раз повітряні бомбардири налетіли на Рожище ввечері, годині о 8, коли вже стало темно і чини штабу, під головуванням Гурко, вечеряли в саду під відкритим небом. Це було випробування нервів. Свист бомб, шум розривів і дзижчання літаків, які кружляли над містечком, були поганою музичною розвагою при вечері. Незважаючи на те, що програма була приурочена до початку трапези, знайшлося небагато мисливців досидіти за нею до кінця... Втечі не було; вечеряти «відступали» поодинці, в порядку і з видом безпечності; але стіл швидко спорожнів! Залишився до останньої чашки кави лише сидіти Гурко і його два сусіда: старий петербурзький улан, балтійський німець. Мушу зізнатися, що випивши свою каву, я вважав за свій обов'язок виконаним і пішов. Гурко з уланом залишилися в дружній і спокійній розмові. Вони «пересиділи» бомби! Літаків у нас як і раніше було ще так мало, що ми не могли ні перешкодити цим нальотам, які відбувалися безкарно…».

Читайте також: Броньовики під Луцьком сто років тому

Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО