Лучанин розповів про султана Кабуса і Оман, або як зробити державу великою. БЛОГ

Лучанин Андрій Д'яченко поділився власними дописами про те,  як зберегти традицію і зробити державу великою на прикладі країни Оман.

Пост написав на своїй сторінці у фейсбуці. 

Подаємо допис без змін: 

«Оман третій день в топі запитів українського Google та Вікіпедії. Наприклад, вчора Оман по кількості запитів української Вікі був на другому місці по популярності, обігнавши в зацікавленості навіть «Святий вечір» та «Різдво Христове».

І це прекрасно, адже українцям, які вже 30 років ніяк не можуть знайти себе і свою національну ідею в цьому світі важко знайти більш підходящий приклад, ніж Оман.

Пишучи про відпочинок нашим всенародно любимим президентом в Омані нелояльні владі ЗМІ підкреслюють, що це країна офшор і що нею беззмінно править султан от уже майже 50 років. На жаль, свідчить це лиш про поверховість розуміння процесів та бажання давити на емоції у дискусії. Адже що таке офшор? Це країна, куди виводять награбовані гроші недобросовісні чиновники та еліта бідових країн. Тобто всі оці аятоли, які вішають своїм злиденним громадянам баланду про всесвітню революцію і тому подібну джамахірію воліють ховати гроші не в банках Таджикистану чи Лаосу, а в країнах, де є стабільність банківської системи та впевненість у завтрашньому дні, як мінімум у середньостроковій перспективі.

От наприклад офшором в класичному розумінні цього слова є благополучний європейський Ліхтенштейн. Тобто офшор є по перше благом для громадян цієї країни, а по друге свідчить про її як мінімум відносне благополуччя та стабільність. Звісно, офшори це погано для країн звідки виводять вкрадені гроші. Але тут у громадян уже повинні бути претензії не до країни-офшору, а до своїх, гарячо любимих народних вождів та різних мадуро, з портретами яких вони носяться на парадах і грозяться спалити Америку так р’яно, що топчуть насмерть один одного у давках.

А от на рахунок султана, який майже 50 років править країною це взагалі прекрасно.

Кабус бін Саїд син попереднього правителя Оману, звали якого Саїд бін Теймур. Династія аль-Бусаїд, нащадком у восьмому коліні якої і є Кабус, править Оманом і Маскатом з середини 19 століття. Але визначну роль у житті країни зіграли тільки її родоначальник, імам Ахмед бін Саїд, який зміг зупинити громадянську війну та об’єднати пустельні і прибережні племена, що було вічною проблемою Оману століттями, і останній на сьогодні її представник, нині правлячий султан Кабус.

Що стосується таточка нинішнього султана, то він правив своєю країною так, що вона бовталася десь в кінці всіх тогочасних світових рейтингів. Крім дитячої смертності, де вона була в безумовних лідерах. До 1970 року в усій країні була одна-єдина з горем навпіл заасфальтована дорога. 3 (три) школи. Декілька лікарень. За межами столиці не було зв’язку, не було регулярного транспортного сполучення з регіонами. Не було регулярного авіасполучення а зовнішньо дипломатичні зв’язки Оман мав лиш з Великобританією, Індією та Пакистаном.

Апогеєм геніальності правління султана Теймура стало рішення складати бюджет країни готівкою просто в ящики і тримати їх у султанському палаці. Ще одним таким же генієм державного управління був лідер Екваторіальної Гвінеї Франсиско Масіас Нгема, сучасник султана Теймура. Він також щоб врятувати бюджет країни від розкрадання склав готівку у ящики і зберігав у бамбуковій хатині біля свого дому. В кінцевому рахунку бюджет Екваторіальної Гвінеї знищили терміти, а один з ящиків із бюджетом Оману згризли щурі. В принципі, єдине корисне, що зробив султан Теймур для своєї країни, це відправив свого єдиного сина Кабуса навчатися у Королівську військову академію в Британію.

На щастя для оманців, син султана в Британії переймався навчанням, а не кокаїном і тусовками, чим масово грішила золота молодь з числа лідерів країн Третього світу, яка навчалась в Англії. Після навчання у Військовій Академії 24-річний Кабус повернувся в Оман, де ще шість років дивився, як управляти країною, вивчав її історію, культуру та іслам.

23 липня 1970 Кабус очолив державний переворот проти батька. Останній так всіх дістав, що його кинула навіть більшість його ж урядовців та придворних і бідолаха відстрілювався з власної зброї, поки не був поранений у ногу. Після перевороту старого відправили в Британію доживати віку. Відтоді, тобто в липні буде уже 50 років, султан Кабус править Оманом. Довше нього в світі керує країною тільки королева Вікторія.

По великому рахунку, султан Кабус це менш розкручений варіант Ататюрка. Прийнявши країну в стані, описаному трьома абзацами вище за кілька десятиліть він завів її у двадцятку самих багатих та благополучних в світі. Доходи на душу населення в Омані, які в 1970 складали 300 (триста) доларів, у 1991 році стали 7 500 (сім тисяч п’ятсот) а у 2015 – 43 700 (сорок три тисячі сімсот).

Вся країна до найвіддаленіших провінцій покрита мережею сучасних ідеальних доріг. Бюджет Міністерства охорони здоров’я у 2010 складав 3 мільярди доларів в країні, де трохи більше 3 мільйонів населення. Для порівняння бюджет МОЗ України в 2019 році 3,7 мільярдів доларів, при населенні 40 мільйонів. Султан Кабус побудував грамотну систему функціонування міністерств та державного апарату, покрив найвіддаленіші регіони мережею сучасних шкіл та університетів.

В Омані кожен громадянин по виповненню повноліття отримує від держави право на земельний наділ під забудову. Для будівництва житла дають кредит під мізерний відсоток (до 6%), бідним прошаркам (по оманських мірках) держава гасить 50% вартості.

В країні функціонує безліч закладів культури, збудованих з нуля, такі як Дім Опери та Національний Театр. До речі сам султан грає на класичних інструментах і раніше навіть виступав у складі симфонічного оркестру.

Міста Оману озеленені, чисті та облагороджені, чим неабияк вводять в ступор туристів, яким важко зрозуміти, як можна збудувати такі зелені оази посеред пісків. Султан Кабус з нуля створив армію та поліцію, запросивши іноземних інструкторів, проте візуально на вулицях вона майже відсутня, на відміну від сусідньої Аравії.

Взагалі по рівню безпеки Оман стабільно входить в світовий топ. Правила гри для бізнесу зручні та зрозумілі, податки низькі. Столичний аеропорт реконструюють кожних 5-7 років.

Поряд із цим дуже важливо відмітити наступне. Султан Кабус не став втупу клонувати західний стиль. Його слабкість це любов до історії та культури своєї країни. Султан зумів настільки вдало знайти рецепт, щоб прищепити нововведення і реформи на оманську основу, що країна виглядає майже несправжньою, як гарна фотографія, де змогли вдало зловити ракурс і залишити негарне поза об’єктивом. Але всі хто відвідує Оман дійсно вражені тим, як тут зуміли відбудувати замки, коронну візитівку країни, яких тут більше п’ятисот і які є національним символом та гордістю оманців. Історично вони виконували функцію бастіонів від піратів та пустельних кочівників.

Оман не пожалів грошей, щоб відбудувати їх в автентичному стилі і тепер вони виглядають, як перенесені машиною часу з давнини. Природоохоронне законодавство в країні суворе. Полювання заборонене. Султан Кабус зробив модним національний одяг оманців – білий халат з кинджалом за поясом, який вони називають дішдаш. Оманці і зараз, в час синтетики і бейсболок, не соромляться носити дішдаш.

Взагалі султан створив дивну для нас, європейців, але дуже ефективну для арабів своєрідну новосередньовічну систему управління, де рішення приймає монарх але обов’язково радиться з племінними старійшинами. Проте авторитет і розум султана настільки високий, що рідко які його рішення піддаються дискусіям.

Оман є одним з бастіонів своєрідної течії хариджитського ісламу – ібадизму. Його сповідує майже половина населення країни. Основою релігійно-політичної доктрини ібадитів є вчення про імамат, тобто інституцію верховного керівництва мусульманською спільнотою в якому поєднуються світська і духовна влада.

Проводячи реформи західного зразка, оманці не забули свою основу. В університетах та школах вивчається іслам, його культурні та наукові досягнення.

Разом з тим Оман ратифікував конвенції по захисту прав людини і дитини, а права жінок захищаються напевно найкраще в мусульманському світі. В уряді Оману є жінки-міністри.

Свого султана оманці дуже люблять. Разом з тим восьмидесятирічний старець все життя прожив відносно скромно, не робив собі культу особи, не забивав своїми портретами перші сторінки газет. В нього нема пафосних постановочних фото. До останнього часу султан активно займався спортом і сам особисто за кермом авто їздив по країні, любив виходити та спілкуватись з людьми. Захоплюється наукою, особливо астрономією.

Тепер порівняйте це з клоунадою «народних вождів» типу Кім Чен Ина і пришелепуватого Мадуро, які вимагають їм поклонятись та молитись.

Прикметно, що в Омані дуже багато молоді (близько 60% населення – до 30 років) і відсутня еміграція. Навпаки, є імміграція. Вірна ознака того, що благополуччя країни це не декорація потомкінського села. Ну і як ви розумієте, наш президент повіз відпочивати свою сім’ю в Оман, а не Туркменістан, також не просто так).

Оман ясна справа неідеальний. Свої протиріччя та претензії до влади є і тут. Проте все ж відносно і пізнається в порівнянні. Коли в 2011 Близький схід охопила Арабська весна то певні питання в суспільства виникли і до влади Оману. Проте урядовці віднеслись до цього спокійно. З ініціаторами зустрілись, обговорили проблеми (високі ціни на продукти, наприклад) і погодились задовольнити більшість вимог. Протести були закінчені, не розпочавшись.

Особливо разюче Оман виглядає на фоні свого сусіда – Ємену. Останній досі живе на рівні 70-х років минулого століття. Нема інфраструктури. Нема медицини. Злидні і біднота. Цілі регіони не керуються центральним урядом. Десятки племен воюють між собою з гвинтівками Моссіна та кулеметами Дегтярьова, і ніхто толком не знає за що. В цьому плані Оман з Єменом нагадують феномен Гаїті/Домініканської республіки або Північної/Південної Корей.

Звісно, скептики скажуть, що Оман такий благополучний завдяки нафті та газу. От тільки на біду для їхньої версії в сусідньому Ємені теж є нафта і газ (на 2009 рік підтверджені поклади становили 490 млрд. кубів), на додачу до бездарної влади.

Тут на днях в націоналістичному сегменті українського фейсбуку були дискусії, чи захоплюватись українським правим іранськими фундаменталістами і чи достойна людина вбитий американцями командир КСІРу Касем Сулеймані. Хлопці і дівчата, почитайте краще за

Оман третій день в топі запитів українського Google та Вікіпедії. Наприклад, вчора Оман по кількості запитів української Вікі був на другому місці по популярності, обігнавши в зацікавленості навіть «Святий вечір» та «Різдво Христове». І це прекрасно, адже українцям, які вже 30 років ніяк не можуть знайти себе і свою національну ідею в цьому світі важко знайти більш підходящий приклад, ніж Оман.

Пишучи про відпочинок нашим всенародно любимим президентом в Омані нелояльні владі ЗМІ підкреслюють, що це країна офшор і що нею беззмінно править султан от уже майже 50 років. На жаль, свідчить це лиш про поверховість розуміння процесів та бажання давити на емоції у дискусії. Адже що таке офшор? Це країна, куди виводять награбовані гроші недобросовісні чиновники та еліта бідових країн. Тобто всі оці аятоли, які вішають своїм злиденним громадянам баланду про всесвітню революцію і тому подібну джамахірію воліють ховати гроші не в банках Таджикистану чи Лаосу, а в країнах, де є стабільність банківської системи та впевненість у завтрашньому дні, як мінімум у середньостроковій перспективі. От наприклад офшором в класичному розумінні цього слова є благополучний європейський Ліхтенштейн. Тобто офшор є по перше благом для громадян цієї країни, а по друге свідчить про її як мінімум відносне благополуччя та стабільність. Звісно, офшори це погано для країн звідки виводять вкрадені гроші. Але тут у громадян уже повинні бути претензії не до країни-офшору, а до своїх, гарячо любимих народних вождів та різних мадуро, з портретами яких вони носяться на парадах і грозяться спалити Америку так р’яно, що топчуть насмерть один одного у давках.

А от на рахунок султана, який майже 50 років править країною це взагалі прекрасно.

Кабус бін Саїд син попереднього правителя Оману, звали якого Саїд бін Теймур. Династія аль-Бусаїд, нащадком у восьмому коліні якої і є Кабус, править Оманом і Маскатом з середини 19 століття. Але визначну роль у житті країни зіграли тільки її родоначальник, імам Ахмед бін Саїд, який зміг зупинити громадянську війну та об’єднати пустельні і прибережні племена, що було вічною проблемою Оману століттями, і останній на сьогодні її представник, нині правлячий султан Кабус. Що стосується таточка нинішнього султана, то він правив своєю країною так, що вона бовталася десь в кінці всіх тогочасних світових рейтингів. Крім дитячої смертності, де вона була в безумовних лідерах. До 1970 року в усій країні була одна-єдина з горем навпіл заасфальтована дорога. 3 (три) школи. Декілька лікарень. За межами столиці не було зв’язку, не було регулярного транспортного сполучення з регіонами. Не було регулярного авіасполучення а зовнішньо дипломатичні зв’язки Оман мав лиш з Великобританією, Індією та Пакистаном. Апогеєм геніальності правління султана Теймура стало рішення складати бюджет країни готівкою просто в ящики і тримати їх у султанському палаці. Ще одним таким же генієм державного управління був лідер Екваторіальної Гвінеї Франсиско Масіас Нгема, сучасник султана Теймура. Він також щоб врятувати бюджет країни від розкрадання склав готівку у ящики і зберігав у бамбуковій хатині біля свого дому. В кінцевому рахунку бюджет Екваторіальної Гвінеї знищили терміти, а один з ящиків із бюджетом Оману згризли щурі. В принципі, єдине корисне, що зробив султан Теймур для своєї країни, це відправив свого єдиного сина Кабуса навчатися у Королівську військову академію в Британію.

На щастя для оманців, син султана в Британії переймався навчанням, а не кокаїном і тусовками, чим масово грішила золота молодь з числа лідерів країн Третього світу, яка навчалась в Англії. Після навчання у Військовій Академії 24-річний Кабус повернувся в Оман, де ще шість років дивився, як управляти країною, вивчав її історію, культуру та іслам.

23 липня 1970 Кабус очолив державний переворот проти батька. Останній так всіх дістав, що його кинула навіть більшість його ж урядовців та придворних і бідолаха відстрілювався з власної зброї, поки не був поранений у ногу. Після перевороту старого відправили в Британію доживати віку. Відтоді, тобто в липні буде уже 50 років, султан Кабус править Оманом. Довше нього в світі керує країною тільки королева Вікторія.

По великому рахунку, султан Кабус це менш розкручений варіант Ататюрка. Прийнявши країну в стані, описаному трьома абзацами вище за кілька десятиліть він завів її у двадцятку самих багатих та благополучних в світі. Доходи на душу населення в Омані, які в 1970 складали 300 (триста) доларів, у 1991 році стали 7 500 (сім тисяч п’ятсот) а у 2015 - 43 700 (сорок три тисячі сімсот). Вся країна до найвіддаленіших провінцій покрита мережею сучасних ідеальних доріг. Бюджет Міністерства охорони здоров’я у 2010 складав 3 млрд. доларів в країні, де трохи більше 3 млн. населення. Для порівняння бюджет МОЗ України в 2019 році 3,7 млрд. доларів, при населенні 40 млн. Султан Кабус побудував грамотну систему функціонування міністерств та державного апарату, покрив найвіддаленіші регіони мережею сучасних шкіл та університетів. В Омані кожен громадянин по виповненню повноліття отримує від держави право на земельний наділ під забудову. Для будівництва житла дають кредит під мізерний відсоток (до 6%), бідним прошаркам (по оманських мірках) держава гасить 50% вартості. В країні функціонує безліч закладів культури, збудованих з нуля, такі як Дім Опери та Національний Театр. До речі сам султан грає на класичних інструментах і раніше навіть виступав у складі симфонічного оркестру. Міста Оману озеленені, чисті та облагороджені, чим неабияк вводять в ступор туристів, яким важко зрозуміти, як можна збудувати такі зелені оази посеред пісків. Султан Кабус з нуля створив армію та поліцію, запросивши іноземних інструкторів, проте візуально на вулицях вона майже відсутня, на відміну від сусідньої Аравії. Взагалі по рівню безпеки Оман стабільно входить в світовий топ. Правила гри для бізнесу зручні та зрозумілі, податки низькі. Столичний аеропорт реконструюють кожних 5-7 років.

Поряд із цим дуже важливо відмітити наступне. Султан Кабус не став втупу клонувати західний стиль. Його слабкість це любов до історії та культури своєї країни. Султан зумів настільки вдало знайти рецепт, щоб прищепити нововведення і реформи на оманську основу, що країна виглядає майже несправжньою, як гарна фотографія, де змогли вдало зловити ракурс і залишити негарне поза об’єктивом. Але всі хто відвідує Оман дійсно вражені тим, як тут зуміли відбудувати замки, коронну візитівку країни, яких тут більше п’ятисот і які є національним символом та гордістю оманців. Історично вони виконували функцію бастіонів від піратів та пустельних кочівників. Оман не пожалів грошей, щоб відбудувати їх в автентичному стилі і тепер вони виглядають, як перенесені машиною часу з давнини. Природоохоронне законодавство в країні суворе. Полювання заборонене. Султан Кабус зробив модним національний одяг оманців – білий халат з кинджалом за поясом, який вони називають дішдаш. Оманці і зараз, в час синтетики і бейсболок, не соромляться носити дішдаш.

Взагалі султан створив дивну для нас, європейців, але дуже ефективну для арабів своєрідну новосередньовічну систему управління, де рішення приймає монарх але обов’язково радиться з племінними старійшинами. Проте авторитет і розум султана настільки високий, що рідко які його рішення піддаються дискусіям.

Оман є одним з бастіонів своєрідної течії хариджитського ісламу – ібадизму. Його сповідує майже половина населення країни. Основою релігійно-політичної доктрини ібадитів є вчення про імамат, тобто інституцію верховного керівництва мусульманською спільнотою в якому поєднуються світська і духовна влада. Проводячи реформи західного зразка, оманці не забули свою основу. В університетах та школах вивчається іслам, його культурні та наукові досягнення. Разом з тим Оман ратифікував конвенції по захисту прав людини і дитини, а права жінок захищаються напевно найкраще в мусульманському світі. В уряді Оману є жінки-міністри.

Свого султана оманці дуже люблять. Разом з тим восьмидесятирічний старець все життя прожив відносно скромно, не робив собі культу особи, не забивав своїми портретами перші сторінки газет. В нього нема пафосних постановочних фото. До останнього часу султан активно займався спортом і сам особисто за кермом авто їздив по країні, любив виходити та спілкуватись з людьми. Захоплюється наукою, особливо астрономією. Тепер порівняйте це з клоунадою «народних вождів» типу Кім Чен Ина і пришелепуватого Мадуро, які вимагають їм поклонятись та молитись.

Прикметно, що в Омані дуже багато молоді (близько 60% населення – до 30 років) і відсутня еміграція. Навпаки, є імміграція. Вірна ознака того, що благополуччя країни це не декорація потомкінського села. Ну і як ви розумієте, наш президент повіз відпочивати свою сім’ю в Оман, а не Туркменістан, також не просто так).

Оман ясна справа неідеальний. Свої протиріччя та претензії до влади є і тут. Проте все ж відносно і пізнається в порівнянні. Коли в 2011 Близький схід охопила Арабська весна то певні питання в суспільства виникли і до влади Оману. Проте урядовці віднеслись до цього спокійно. З ініціаторами зустрілись, обговорили проблеми (високі ціни на продукти, наприклад) і погодились задовольнити більшість вимог. Протести були закінчені, не розпочавшись.

Особливо разюче Оман виглядає на фоні свого сусіда – Ємену. Останній досі живе на рівні 70-х років минулого століття. Нема інфраструктури. Нема медицини. Злидні і біднота. Цілі регіони не керуються центральним урядом. Десятки племен воюють між собою з гвинтівками Моссіна та кулеметами Дегтярьова, і ніхто толком не знає за що. В цьому плані Оман з Єменом нагадують феномен Гаїті/Домініканської республіки або Північної/Південної Корей.

Звісно, скептики скажуть, що Оман такий благополучний завдяки нафті та газу. От тільки на біду для їхньої версії в сусідньому Ємені теж є нафта і газ (на 2009 рік підтверджені поклади становили 490 млрд. кубів), на додачу до бездарної влади.

Тут на днях в націоналістичному сегменті українського фейсбуку були дискусії, чи захоплюватись українським правим іранськими фундаменталістами і чи достойна людина вбитий американцями командир КСІРу Касем Сулеймані. Хлопці і дівчата, почитайте краще за султана Кабуса і за Оман. Вони про те, як зберегти традицію і зробити державу великою. Рекомендую книгу Роберта Каплана «Мусон. Індійський океан та майбутнє американської політики».

Вони про те, як зберегти традицію і зробити державу великою. Рекомендую книгу Роберта Каплана «Мусон. Індійський океан та майбутнє американської політики»