Пам’ять від матера: у селі Острів’я під церквою є цвинтар без могил

21 Квітня 2020, 11:25

6136

В Острів’ї Шацького району бережуть спомини про односельчан, які загинули за тридев’ять земель.

Місцева церква розташована на березі озера. І перше, що вражає, – хрести біля храму. На Волині вони є біля багатьох церков. Але в Острів’ї їх особливо багато - аж 17. То відголосок прадавньої традиції встановлювати знаки, щоб вшанувати людей, які загинули далеко від рідного дому. Про це пише Волинь-нова.

Під час Першої світової війни багато волинян евакуювали вглиб імперії перед наступом німців. Чимало острів’ян загинуло в Росії, про що свідчать написи. Хрести ставили у 1920-1930 роки, коли ті, хто повернувся додому, вже обжилися і захотіли вшанувати рідних.

Читайте також: Острів'я: історія і сьогодення села. ВІДЕО

Є пам’ятники й пізнішого періоду. Два з них вразили найбільше.

«Шачанін Миколай Парфірович. 26.4.1919 - 27.2.1945. Погиб на фронті в Латвії. Пам’ять від матера. 1960», – бачу на одному.

Оте «від матера» я прочитав як «від матері». Думав, затерся трохи напис. Але, глянувши на наступний, зрозумів, що помилявся. Поруч стояв хрест на честь Микити Шачанина, який доводився братом Миколі. На ньому чітко виднілося оте «від матера». Як говорять на Поліссі, так і написали.

Василь Прилепа показує пам’ятні надгробки біля храму.

Обидва брати загинули під час радянсько–німецької війни. Микола Шачанин був мобілізований 13 квітня 1944 року Єреванським райвійськкоматом. Служив розвідником у 526–му окремому кулеметно–артилерійському батальйоні з 1 вересня 1944–го. Був відзначений.

Ось виписка з нагородного листа:

«13 вересня проявив мужність та відвагу. Непомітно наблизившись до вогневої точки противника, сміливо закидав її гранатами і увірвався в траншею, знищивши трьох німців та захопивши кулемет противника. 13 жовтня 1944 року при відбитті контратаки противника, підпустивши групу з 11 німців на 45 метрів, вогнем з автомата та гранатою знищив 6 німців, а решта кинулися тікати». І хоча командир частини представляв його до ордена Червоної зірки, Шачанина нагородили орденом Слави ІІІ ступеня, який у радянській ієрархії відзнак був нижчим. Загинув Микола у Латвії. На пам’ятнику вказана дата 27 лютого 1944 року, у російських архівах - 28 лютого.

Його брат Микита також загинув. На хресті написано, що це трапилося у Чехословаччині 24 квітня 1944–го. Російські архіви дають іншу інформацію: 7 вересня 1944 року був останній лист від бійця, а в жовтні того року він пропав безвісти. Через 15 літ мати поставила обом синам скромні пам’ятники...

Один хрест височіє на честь цілої родини.

«В пам’ять родини Кузьмич–Варабухів, яка загинула внаслідок війни та евакуації населення Волині від фронту в тил царської імперії у 1915—1921 роках.

Похоронені: 2 на фронті, 2 в місті Самарканді, 4 в селі Стара Порубежка Самарської губернії, 2 від голоду в місті Козлові,1 віком 4 роки замерзла у вагоні в місті Брест. Вічна пам’ять діда Матвія, баби Олени, батька Івана, матері Ярини, дядька Федора, сестер Прузини, Наталки, Євдокії, Варвари, братів Гната, Максима, Матвія, Олексія.

В пам’яті людей вони залишилися як люди працьовиті і чесні. Цей пам’ятник побудували вдячний внук, син і брат Яків та його дружина Олександра. 10.5.1937. Реставровано 1989 рік». — такий напис не залишить байдужим нікого.

Виїхала ціла родина, а повернувся в село один хлопчик Яків.

Історію пам’ятника розповіла колишня бібліотекарка Галина Кузьмич. Яків – її батько:

«Тяжка була в нього доля. Повернувся з евакуації сам-один. Найнявся пасти овечки, а потім – корови. Врешті служив у господаря в Пульмі, вже поки й не оженився», – пригадує Галина Яківна.

Читайте також: Острів'янські ткалі: як дві майстрині бережуть старовинне ремесло