Євреї Кисилина: Голокост і вшанування

16 Квітня 2020, 09:00
Вигляд на вулицю Кисилина. Невідомий фотограф. Фото отримано від Володимира Славоща Дембського (1922-1998). 5700 Джерело: http://www.protecting-memory.org
Вигляд на вулицю Кисилина. Невідомий фотограф. Фото отримано від Володимира Славоща Дембського (1922-1998).

На 1939 рік у селі мешкала щонайменше 61 єврейська родина, тобто загальна чисельність становила декілька сотень осіб.

Але лише горстка євреїв з Кисилина пережила німецьку окупацію. Упорядкування братської могили та спорудження меморіалу у Кисилині розпочалось влітку 2013 року. А у 2015-му пам’ятне місце передали громадськості., – йдеться на сторінці Protecting Memory.

Кисилин було засновано у 1545 році. Перша згадка про євреїв датується XVII століттям. До 1795 року село належало до Польщі, а згодом внаслідок третього розділу Польщі увійшло до складу Російської імперії. У 1921 році Кисилин став частиною відновленої Польської Республіки.

Під час Першої світової війни Кисилин зазнав значних руйнувань. Документи свідчать про скорочення чисельності єврейського населення з понад 850 осіб у 1897 році до менш як 100 осіб у 1921 році. Відомо, що на 1939 рік у селі мешкала щонайменше 61 єврейська родина, тобто загальна чисельність становила декілька сотень осіб. Поруч з євреями в Кисилині мешкали також поляки та українці.

Євреї Кисилина утримували центральну синагогу і два хасидських молитовних будинки. Більшість євреїв працювали дрібними торгівцями та ремісниками. Для підтримки своїх членів у важкі часи громада утримувала касу взаємодопомоги, почасти за рахунок коштів з-за кордону. У Кисилині провадили активну діяльність різні сіоністські групи, які готували євреїв емігрувати до Палестини. Робітничий напрям всередині сіоністського руху набував дедалі більшої популярності, а сіоністська ортодоксальна партія «Мізрахі» мала досить скромну підтримку.

Після німецько-радянського вторгнення у Польщу у 1939 році Кисилин увійшов до складу Радянського Союзу. Нова влада ввела обмеження на вільне віросповідання, заборонила сіонізм і експропріювала приватну власність та підприємства.

 

Батько і дядько Гелен Перел (Гая Філлер) у м. Кисилин під час Першої світової війни. Фонд Шоа Університету Південної Каліфорнії, інтерв’ю з Гелен Перел.
Батько і дядько Гелен Перел (Гая Філлер) у м. Кисилин під час Першої світової війни. Фонд Шоа Університету Південної Каліфорнії, інтерв’ю з Гелен Перел.

Гелен Перел, дівоче прізвище Гая Філлер (у білому платті) разом із своєю родиною у м. Кисилин. Фонд Шоа Університету Південної Каліфорнії, інтерв’ю з Гелен Перел.
Гелен Перел, дівоче прізвище Гая Філлер (у білому платті) разом із своєю родиною у м. Кисилин. Фонд Шоа Університету Південної Каліфорнії, інтерв’ю з Гелен Перел.

Листівка із зображенням Римо-католицької церкви, що зазнала пошкоджень у часи війни, 1916 р. З люб’язного дозволу віртуального музею «Креси-Сибір» (Kresy-Siberia).
Листівка із зображенням Римо-католицької церкви, що зазнала пошкоджень у часи війни, 1916 р. З люб’язного дозволу віртуального музею «Креси-Сибір» (Kresy-Siberia).

Малке Цукер та її майбутній чоловік Нахман Пудік і Міндель Пудік-Гохман та її три доньки: Сара, Рейзель і Мір'ям. Сара перед війною переїхала до Палестини. Мір'ям служила у Червоній Армії медсестрою. З люб’язного дозволу Сама Стульберга та Джона Полліка.
Малке Цукер та її майбутній чоловік Нахман Пудік і Міндель Пудік-Гохман та її три доньки: Сара, Рейзель і Мір'ям. Сара перед війною переїхала до Палестини. Мір'ям служила у Червоній Армії медсестрою. З люб’язного дозволу Сама Стульберга та Джона Полліка.

Бруха Пудік сидить, друга зліва, між її сином Нахманом і донькою Міндель Гохман, разом з невісткою Белою та сином Іциком. Стоять: онук Йоне Пудік (з Луцька) та діти Іцика Йоне, Естер, Песя та Шимшун З люб’язного дозволу Сама Стульберга та Джона Полліка.
Бруха Пудік сидить, друга зліва, між її сином Нахманом і донькою Міндель Гохман, разом з невісткою Белою та сином Іциком. Стоять: онук Йоне Пудік (з Луцька) та діти Іцика Йоне, Естер, Песя та Шимшун З люб’язного дозволу Сама Стульберга та Джона Полліка.

Голокост

Німці окупували Кисилин у червні 1941 року, через лічені дні після нападу Німеччини на Радянський Союз. Як і всі євреї в окупованій німцями Західній Україні, євреї Кисилина також змушені були підкорятись комендантській годині, здати свої коштовності, включаючи предмети ритуалу. Військова адміністрація видала наказ носити нарукавні пов’язки для ідентифікації, а цивільна адміністрація замінила їх нашивками поверх одягу на грудях та спині. Євреїв використовували на примусових роботах, переважно в сільському та лісовому господарстві – наприклад, висаджувати дерева чи добувати торф.

48 євреїв та два українці були розстріляні в середині серпня 1941 року поблизу католицької церкви. Коли через два з половиною місяці влада розпорядилась створити у Кисилині гетто, туди переселили єврейські сім’ї з сусідніх селищ Юхимівка, Хорохорин, Твердині та Озютичі.

     Винищення єврейської громади

У серпні 1942 року німці зібрали неєврейських мешканців, аби ті викопали яму в полі неподалік від польського цвинтаря. 15 серпня 1942 року євреїв з гетто повантажили на машини і повезли до цієї ями під наглядом німецьких та українських поліцейських. Євреям наказали роздягнутись та стати у вириту яму, в якій їх після цього розстріляли. Під час цієї операції було вбито щонайменше 500 євреїв. Приблизно 20 євреїв спробували втекти від страти, однак вижити вдалося лише одному.

Кілька днів по тому поруч з масовою могилою євреїв німці розстріляли групу ромів (циган). Це масове поховання ще не локалізоване. У Кисилині знаходиться масове поховання поляків, вбитих Українською повстанською армією.

     Спроби порятунку

Тільки в рідкісних випадках втікачі з гетто знаходили захист у неєврейських сусідів. Як правило, притулок був тимчасовим і тривав у кращому випадку кілька тижнів. Припускається, що з цієї та навколишньої місцевості війну пережили 25 євреїв, включно з щонайменше однією жінкою з Кисилина, оскільки вони переховувались в ближніх лісах.

Вижити в цій частині України було важко внаслідок постійної необхідності уникати не лише німців, а й антисемітські налаштованих елементів з різних рухів партизанів та повстанців.

Лише горстка євреїв з Кисилина пережила німецьку окупацію.

До початку проекту «Захистимо пам’ять» про жертв масового вбивства у серпні 1942 року не пам’ятали. Десятиліттями точне місцезнаходження поховання було забутим. Поле використовували для сільськогосподарських потреб. Внаслідок цього географічні межі масового поховання були втрачені.

Меморіал у Кисилині являє собою ділянку у понад 400 квадратних метрів, покриту щебенем, яка знаходиться посеред, здавалось би, безкінечних польових просторів. Сіра поверхня покритої щебенем площі вирізняється на фоні інтенсивних кольорів навколишніх ланів: квітучих луків навесні та влітку. Від ґрунтової дороги до меморіалу веде стежка довжиною близько ста метрів. Дерев’яними стовпчиками огороджено місце поховань.

Поруч з масовим похованням є просторе місце для сидіння, яке запрошує відвідувачів присісти і задуматися, про що говорять пам’ятний напис та інформаційна стела з  відомостями про життя та винищення єврейської громади Кисилина.

Концепцію меморіалу розробили архітектори Аріна Агеєва та Дмитро Жуйков.

У 1991 році у центрі Кисилина було встановлено пам’ятник, який нагадує про розстріл 48 євреїв та двох українців там у серпні 1941 року.

Читайте також: Кисилин під час другої світової: зі слів Галини Ковтонюк

Коментар
02/12/2021 Четвер
02.12.2021
01.12.2021
30.11.2021