Автор духовного гімну України: 190 років тому народився Олександр Кониський
550 Біограф Шевченка, засновник Наукового товариства його імені та ідеолог самостійності України.
18 серпня виповнюється 190 років від дня народження Олександра Кониського – автора духовного гімну України, першого біографа Тараса Шевченка, одного із засновників Літературного (пізніше – Наукового) товариства імені Тараса Шевченка, активного громадського діяча та популяризатора української мови й культури. Про це йдеться на фейсбук-сторінці Українського інституту національної пам'яті.
Народився Олександр Якович Кониський 1836 року на хуторі Переходівка на Чернігівщині. Дитинство пройшло в Ніжині – місті, яке на той час було важливим осередком просвітництва Чернігівщини та Полтавщини. Він вчився у Ніжинській гімназії та училищі, але закінчити їх не зміг – був відрахований за українофільство. Самотужки опанував юриспруденцію і розпочав адвокатську діяльність.
Активно займався громадськими справами, стверджував, що в освіті українська мова має бути панівною. І підкріплював свої міркування справами: писав дитячі підручники українською мовою («Українські прописи» (1862), «Арифметика, або Щотниця» (1863), «Граматика, або Перша читанка задля початку вченья» (1882).
За спогадами сучасників, він був «невтомним трударем на ниві української справи»” В одному зі своїх віршів Кониський зазначав:
«Покинь високії слова. Возьмись за просте діло, У нас робітників нема, А ватажки нам надоїли».
Для нього це були не просто поетичні рядки, а життєва позиція.
У 1965 році Олександра Кониського за «малоросійську пропаганду» вислали до Вологди, а згодом – до Тотьми. Через два роки Кониський знову повернувся в Україну: спочатку до Єлисаветграду та Катеринославу, а у 1872-му, після зняття поліційного нагляду – до Києва.
У Києві він працював у газеті «Киевский телеграф», став одним з лідерів київської «Громади», активно виступав за українську мову в школі (писав в центральні органи управління російської імперії листи з відповідними вимогами), створив видавництво «Вік», а у другій половині 1890-х разом із Володимиром Антоновичем заснував Всеукраїнську політичну організацію, яка мала на меті об’єднання всіх свідомих українців, що жили в Російської імперії.
Крім того, Кониський підтримував і розбудовував зв’язки з інтелігенцією Галичини. Був одним із засновників Літературного товариства імені Т.Шевченка у Львові (1873 рік) і ініціатором його переформатування у Наукове товариство імені Т.Шевченка. «Без української науки не буде української культури», – вважав Кониський.
Саме на Галичині, у Львові, була вперше надрукована його «Молитва за Україну», покладена на музику Миколою Лисенком. Сьогодні це неофіційний духовний гімн України.
Один з найважливіших творчих доробків Олександра Кониського – двотомна монографія «Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя», над якою він працював протягом десяти років. Обидва томи вийшли у Львові: перший у 1898 році, а другий – по смерті автора, у 1901-му. Ця праця й досі залишається актуальною для дослідників та широкого кола читачів.
Протягом життя Кониський опікувався освітою молоді, і серед тих, кого вважав своїм «годованцем», був і Михайло Грушевський. Кониський доклав зусиль, щоб Грушевського було обрано на кафедру української історії Львівського університету, а коли це сталося, написав «збулася мрія мого життя».
Олександр Кониський на відміну від багатьох своїх сучасників вважав, що у складі російської імперії Україна не зможе повноцінно розвиватися, тож одним з перших висловив ідею необхідності постання самостійної української держави. І це одна з причин того, що пам’ять про нього була практично стерта совєцькою владою: вже з кінця 1920-х років твори Кониського, за винятком кількох поезій, знаходилися під забороною. Монографію «Тарас Шевченко-Грушівський» у Києві було перевидано лише у 1991 році.
Помер Олександр Кониський 29 листопада 1900 року. Похований на Байковому кладовищі.
В незалежній Україні його ім’ям названі вулиці у Києві, Львові, Дніпрі, Черкасах, Дрогобичі та Чернігові, а творча спадщина зберігається в Інституті літератури імені Тараса Шевченка та Національній бібліотеці України імені Вернадського.
Читайте також: