«Диво над Віслою»: 106 років тому почалася Варшавська битва
497 Бій під Замостям, роль Марка Безручка та зрада союзників – історія, яку варто знати.
13 серпня 1920 року почалася Варшавська битва – вирішальне зіткнення радянсько-польської війни 1919-1921 років. Про це пише Український інститут національної пам'яті.
У результаті боїв, що тривали до 25 серпня, наступ більшовиків було зупинено і Польща змогла зберегти свою незалежність. Розбити більшовицьку армію полякам вдалося завдяки допомозі Армії УНР.
« ...напоїти червоних коней із Сени»
Російська імперія в усіх своїх іпостасях протягом століть не припиняла спроб накинути ярмо на сусідні народи і поневолити Європу. Двадцяте століття – не виняток. Ленін мріяв на багнетах принести революцію у Європу і «напоїти червоних коней із Сени та Марни».
Війська РСЧА (Робітничо-селянська червона армія, російською — РККА) під орудою Михайла Тухачевського намагалися розбити польську державу і “через труп білої Польщі” принести більшовизм у Німеччину та інші країни Західної Європи. Враховуючи хаос, який панував на континенті по завершенні Першої світової війни, цей намір виглядав цілком реалістично.
«за вашу і нашу свободу»
Україна за свою незалежність воювала проти більшовиків ще з 1917 року. Загрозу більшовизму відчувала й Польща, котра ще з січня 1919 року мала перманентні боєзіткнення з відділами РСЧА. Тому попри наявні протиріччя, у 1920 році було підписано Варшавський мирний договір, і поляки спільно з українцями провели успішний наступ, відтіснили більшовиків і зайняли Київ. Проте, з огляду на розтягнутість логістичних шляхів та брак сил, союзникам довелося зупинити подальший наступ. Це дало Червоній армії можливість відступити, перегрупуватися та контратакувати. І вже у серпні більшовицька армія стояла під Львовом та Варшавою.
Наказ, який віддав командувач Західного фронту Тухачевський, не допускав двозначностей: «На багетах ми принесемо трудящому людству щастя і мир. Вперед! На Захід! На Варшаву! На Берлін!»
Поляки під проводом Юзефа Пілсудського відчайдушно билися за свою столицю. Щоб зламати їх опір, на підмогу військам Тухачевського вирушила кавалерія Будьонного – найгрізніша на той час ударна сила більшовиків. Вона мала зайти з району Львова і вдарити в тил оборонців.
Проте війська Будьонного наштовхнулися на перешкоду: армія УНР зайняла лінію річок Дністер-Серет і прикривала напрямки підступів до Львова і Карпатський напрямок, стримуючи червону кавалерію. Це не дозволило більшовикам сконцентрувати війська для спільного удару по Варшаві.
Визначальним епізодом серпневого протистояння став бій під невеличким польським містом Замость.
Марко Безручко, командир Шостої дивізії Армії УНР, очолив групу військ “Замостя”, яка обороняла місто. Начальником штабу групи було призначено його заступника по дивізії, полковника Всеволода Змієнка.
Об’єднані сили союзників під командуванням Марка Безручка розбили армію Будьонного, а сам полковник став одним з героїв польсько-російської війни. За військову звитягу його хотіли відзначити найвищою військовою нагородою Польщі, орденом Virtuti Militari (Військова Доблесть), але він відмовився зі словами «Я воював за Україну».
«Перепрошую, панове, не так то мало бути»
Блискуча перемога, здобута україно-польськими військовими частинами під Замостям, сприяла успішному спиненню більшовицького наступу під Варшавою та подальшому польському контрнаступу (відомих під загальною назвою «Диво на Віслі»).
Вона знекровила більшовицьке військо, і Радянська Росія була змушена піти на переговори з Польщею. Спочатку було підписане перемир’я, а потім Ризький мирний договір. Польща втримала свою незалежність, але інтереси України враховані не були. На вимогу совєтів, представники української сторони не були допущені до переговорів.
Свою боротьбу з совєтами Армія УНР продовжила без підтримки союзників і невдовзі змушена була відступити за Збруч, опинившись на контрольованій Польщею території. Там була розброєна і інтернована.
Обмежений в своїх діях через значний політичний вплив опонентів з радикальної націонал-демократичної партії Романа Дмовського, Пілсудський (який, до речі, мав добрі стосунки із Головним Отаманом військ і флоту УНР Симоном Петлюрою – не лише на політичному рівні, а й особистісному) лише зміг приїхати до інтернованих українських старшин і козаків й, звернувшись до них, сказав: «Я перепрошую, панове, я дуже перепрошую. Не так то мало бути».
Читайте також:
Марко Безручко: українець, який врятував ПольщуЧитайте також:
- Історія
Під Конотопом 367 років тому українське військо гетьмана Івана Виговського зупинило московську армію
- Район.IN.UA
Битва за Покровськ: ССО знищили склад боєприпасів бригадного рівня та ліквідували скупчення ворога
- Історія
У Києві відбувся круглий стіл до роковин Битви під Варшавою
- Історія
У Києві реставрують картину з Рівненського обласного краєзнавчого музею про битву під Оршею