Книга, якою захоплювався в дитинстві
2657
На продовження теми про автора «Історії України для дітей».
Антін Лотоцький зі своєю «Історією України для дітей» просто таки увірвався в моє читацьке життя, сповнене на той момент пригодницько-історичною літературою на кшталт романів Вальтера Скота чи Александра Дюма. Попри те, що вважав, що за віком вже трохи переріс цю книгу, орієнтовану на дітей (до яких я, звісно, вже себе не зараховував) захопився нею відразу. Настільки, що вона могла позмагатися в рейтингу улюблених історичних з науково-популярною книгою Войтеха Замаровського (чехословацького автора, як виявилося згодом – агента комуністичних спецслужб) «Їх величності піраміди», яка прищепила мені любов до історії загалом.
Лотоцький не лише давав відповіді на безліч питань щодо минулого України, якими просто переповнене було сьогодення, яке мене оточувало. Він першим для мене формував цілісну картину цього минулого. Вже потім її поглибили й уточнили книги Крип’якевича (прочитав у тому ж 1990), Аркаса, Грушевського, Субтельного.
Символічно, що автор першої для мене книги з історії України був таким, яким я прагнув стати надалі. Історик, письменник, активний громадсько-політичний діяч, учасник визвольного руху. Хоча нічого цього про Антона Лотоцького я не знав, навіть дочитавши його книгу, яка не містила його біографії, як не містили її тоді ще енциклопедії та довідники чи тим паче відсутня ще Вікіпедія. Він довів свою розповідь про минуле до передодня Другої світової, з якої в майбутньому почнеться сфера моїх історичних зацікавлень. То ж, може, я досі намагаюся писати продовження книги, якою захопився в дитинстві?
Читайте також: Українська мова – питання безпеки