Скибка хліба стала дивом
2686 
У День пам’яті жертв голодомору ми згадуємо мільйони людей, які загинули від навмисне організованого штучного голоду, що став актом геноциду українського народу.
Волині, яка до 1939 року не входила до комуністичної імперії, вдалось уникнути голоду 1920-х і 30-х років. Але повоєнний голод 1946-1947 років зачепив своїм чорним крилом і волинян.
Наша розповідь про маленьку дівчинку, на ім'я Олександра, яка в повоєнні роки повною мірою відчула, що таке голод. Хату родини тієї дівчинки, як і багатьох її односельців, спалили федорівці, худобу забрали ковпаківці, а згодом «ястребки» закатували й батька за те, що старший син був в УПА; відрізали навіть голову й кинули її у палаюче багаття.
Дівчинка залишилася з хворою мамою і братами. Як згадувала потім, «розпочалось немилосердне випробування голодом». Той повоєнний голод настільки вкарбувався в пам’яті дівчинки, що вона часто згадувала ті страшні часи:
«Того літа, та й року, ми дуже набідувалися, наголодувались. Запасів ні жита, ні картоплі ми не мали. Тож перебували, так би мовити, на підножному кормі. Пригадую наш щоденний харчовий раціон.
Ранком на прилаштованих під плиту цеглинах мама варила великий баняк пісного борщу, в якому не було жодної картоплинки. Основні його складники – щавель, лобода, щириця, заяча капуста та всіляке інше зело, якого вдавалось назбирати в полі, бо в селі його майже не було, адже голодували не тільки ми, хоча, мабуть, не так тяжко: у людей хоч корови були…
Другий баняк призначався для затірки. У киплячу воду мама кидала кілька жмень житнього борошна й старанно розмішувала. То теж була вода, але дещо густіша за звичайну, і в ній інколи, як пощастить, можна було впіймати маленьку галушечку та отримати від того незвичайну насолоду.
Їли ми тричі в день, але я ні на хвилинку не відчувала себе ситою. Тому й донині пам’ятаються окремі випадки, коли тебе хтось наділяв шматком хліба чи ще чимось їстівним».
Одного дня голодного літа 1947 року, коли дівчинка та її мама обгортали в полі картоплю, ледве рухаючись від голоду, трапилось ДИВО! Мимо проходила жінка, яка, побачивши знесилених маму й доньку, дістала з кошілки «партичку» (скибку) хліба, густо намазану старим пожовтілим внутрішнім салом, який взяла собі як обід. Невідома жінка віддала хліб знесиленим мамі й дівчинці, позбавляючи їжі себе.
Цей прояв людської доброти й милосердя чужої жінки назавжди запам’ятався маленькій дівчинці:
«Ту скибку житнього хліба з пожовтілим, наче віск, салом я пам’ятаю й донині та із сердечною вдячністю згадую жінку, якої я не знала (вочевидь, була з дальнього кутка). Зрозуміло, їхня сім’я не голодувала, а той кусень хліба, либонь, був її обідом: поспішаючи до роботи, вирішила поїсти в дорозі. Але віддала свій обід нам».
Та дівчинка виросла і стала знаною дослідницею етнокультурної спадщини Волині і її ім’я добре знане широкому загалу – Олександра Кондратович.
Це одна з маленьких історій, яких багато було почуто й записано в численних етнографічних експедиціях. А такі й жахливіші історії обчислюються мільйонами…
Тому сьогодні, коли Україна веде боротьбу за існування Держави, ми маємо пам’ятати, що це боротьба за гідне життя, де люди не повинні вмирати з голоду.
Запалімо Свічку пам’яті й схилімо голови в пам’ять про тих, хто в муках помирав голодною смертю…
Читайте також:
- Камінь-Каширський
Волинську етнографиню Олександру Кондратович поховають на Камінь-Каширщині
- Історія
Відійшла у засвіти волинська етнографиня та фольклористка Олександра Кондратович
- Камінь-Каширський
Камінь-Каширський: Олександра Кондратович презентувала «Поліську весільну епопею»
- Камінь-Каширський
Дослідниця фольклору зберегла пам'ять про весільні обряди Камінь-Каширщини