Історія володимирських шкіл
-
-
>
-
>
-
>
1425
Наприкінці XVIII століття Володимир увійшов до складу Російської імперії. Існуюча до того часу система освіти у місті продовжували певний час функціонувати.
Утім, ці заклади належали до попереднього історичного періоду – Нового часу. В умовах зародження модерності вони неминуче мусили зникнути. Натомість з'являлися навчальні заклади нового типу.
Історія новітнього шкільництва у Володимирі розпочинається з 1838 року, коли «уряд рішив заснувати у Володимирі російську повітову школу». Проте, щось не склалось і школу тоді не відкрили.
Лише через понад тридцять років, 30 вересня 1869 року розпочало свою роботу міське двокласне училище – перша модерна школа у Володимирі. Її керівниками були Василь Бережецький, Володимир Шнейдер, Веніамін Звойницький. Станом на 1913 рік мала власне приміщення.
Державну гімназію відкрили 1 липня 1910 року. Вона займала другий поверх будинку міського двокласного училища. Посаду директора обіймав Анатолій Лісевич.
Того ж року, 15 червня 1910 року утворили приватну жіночу гімназію. Її власницею була Олена Біньковська. Гімназію утворили на базі навчального закладу 1 розряду, про який нам нічого не відомо. Гімназія розташовувалась в орендованому приміщенні.
Окрім того, щонайменше від 1879 року діяло єврейське початкове училище. У 1901 році відкрили Хедер Метукан – реформовану початкову єврейську школу.
Станом на 1903 рік також існувала Талмуд-Тора – початкова єврейська школа для бідних. У 1909 році відкрили ще одне єврейське початкове училище. Перед початком Першої світової війни зафіксовано також наявність двох єшив – іудейських релігійних шкіл.
На початку Великої війни 1914-1918 років усі навчальні заклади з Володимира-Волинського евакуювали у глиб Російської імперії, зокрема у Київ та Бахмут, і поступово припинили своє існування. Наприклад, гімназія Олени Біньковської закрили 1917 року.
У серпні 1916 року місто зайняли австро-угорські війська. Нова влада дозволила відкрити школу з української мовою навчання. Це була перша в історії Володимира україномовна школа. Ініціаторами відкриття школи були Йосип Пеленський, Євген Чирановський, Гнат Мартинець та Микола Саєвич.
Читайте також: Володимир: яким було навчання в українській школі у 1916 році
Школа розміщувалась на вулиці Островецькій в одноповерховому будинку старої двокласної церковно-парафіяльної школи.
Учителями працювали Юрій Глуховський, Савина Сидорович, Теодора Ліщинська, Ангелина Гайдучок, Анна Бігун, Надія Масюк, Володимира та Кекилія Волянські, Михайло Руссу, Антонія Савич, Яків Франкфуртер, Анатоль Базилевич, Михайло Паславський.
Читайте також: Володимир часів Першої світової війни
З метою економії коштів 9 листопада 1916 року до школи приєднали щойно відкриту школу села Острівок, а 13 грудня – села Заріччя. 4 квітня 1917 року школу назвали іменем Тараса Шевченка. Впродовж Першої світової війни у місті також працювали дві єврейські початкові школи.
Протягом 1919-1939 рр. Володимир перебував у складі Польщі. Відомо, що 1923 році у місті працювало три школи. Усі навчальні заклади поділялись на загальноосвітні, гімназії та ліцеї і професійно-технічні.
На 1925 рік працювало чотири загальноосвітні школи, а також три школи на передмістях – Білозовщині, Острівку та Мочиськах. В усіх школах навчання велось польською мовою.
З 21 січня 1921 року діяла державна гімназія імені Миколая Коперніка. Її директорами були Болеслав Дембінський, Едвард Махневич, Андрій Вика, Отто Пшибила, Томаш Дзєдзіч.
У 1923 році постала приватна коедукаційна гімназія Якуба Еттінгера. Це була приватна гімназія з польською мовою навчання та вивченням ряду специфічно єврейських предметів. Вона часто змінювала свого власника.
Так, у 1930-1932 роках вона належить попередньому директору – Марку Стареру. Станом на 1939 рік, за іншою адресою, існує приватна коедукаційна гімназія-ліцей Матеса Верхляйсера.
Також у місті діяла реміснича школа. У 1935 році товариство Тарбут відкрило єврейську сільськогосподарську школу. Школа мала власну ферму у селі Анусин – це 4 км на північ-північ-захід від Володимира, гуртожиток, їдальню, помешкання для учителів.
Директором школи був Наум Синицький (Nachum Sinizki), а викладачами – Сеген Йосеф (Segen Yosef), Рахель Ліберман (Rachel Liberman), Копіц (Kopitz), Каган (Kagan), Янка Синицька (Janka Snitzki), Губерман (Huberman), Лендсберг (Lendsberg).
У 1925 році розпочала роботу школа товариства «Тарбут». Директорами були Коренфельд (Korenfeld), Йосиф Окон (Yosef Okon), Зейцик (Zeitzik) а учителями – Коплек (Каплан) (Koplek- Kaplan), Лейбел Грушка (Грузька) (Gruska), Зейцик (Zeitzik), Подліс (Podlis), Хаїм Кауфман (Chaim Kaufman), Пінхас Шейнкастель (Pinchas Sheinkastel), Шаліт (Shalit), Яків Єлін (Yakov Yelin), Хаїм Клеймінц (Chaim Kleinmintz), Цитринель (Zitrinel), Аврам Інгбер (Avraham Ingber), Голдберг (B. Goldberg), Подліс-Шаліт (Ms. Podlis-Shalit), Мордехай Аптер (Mordechai Apter), Моше Моікт (Moshe Boikt), Цас (Tzas), Моше Шейнбаум (Moshe Sheinbaum), Яків Раппа (Yaacov Rappa).
Також діяла єшива. У 1937 році Товариство ремісничої праці (ОРТ) відкрило школу Бейс-Яков на базі столярних та швацьких курсів.
1 вересня 1939 року у володимирських школах мав розпочатися новий навчальний рік. Однак, не склалось. Нацистська Німеччина напала на Польщу. Розпочалась Друга світова війна.
Навчання у школах не було. До війська мобілізували вчителів та вчорашніх випускників. Від бомбардування гинули люди, зокрема – діти. Наприкінці вересня у Володимир увійшли війська другого агресора – Радянського союзу. Вони пробули тут неповних два роки.
Одним за одним на схід відправляли ешелони із заарештованими підприємцями, чиновниками, вчителями, активістами. Директор гімназії Леон Кисіль був розстріляний у Биківні. Директор школи Францішек Стрілецький – там само. Шкільний інспектор Юзеф Домінік – теж.
Після вступу до міста радянських військ усі навчальні заклади припинили роботу. Окупаційна влада відновили навчання спочатку у трьох школах, за деякий час відкрили ще шість шкіл.
Ремісничо-промислова та сільськогосподарська школи були обʼєднані та перетворені на технікум механізації сільського господарства.
А потім прийшли нацисти… Під час Голокосту загинули майже усі випускники та вчителі єврейських шкіл.
У липні 1944 року місто знову зайняли підрозділи радянської армії. Заклади освіти у місті в радянський час розвивались цілком у контексті розвитку усього СРСР. Надзвичайно слабкою була матеріальна база. Не вистачало меблів, обладнання, підручників, зошитів тощо. Тривалий час зберігалась плата за навчання.
Великою і так до кінця не подоланою була проблема приміщень. Радянська влада спромоглась завершити одне розпочате ще за Польщі будівництво і звести три нових шкільних приміщення.
При цьому одне з них дуже швидко стало аварійним. У решті випадків школи послуговувались інфраструктурою попередніх часів або пристосованими будівлями.
Освіта підлягала суворому ідеологічному контролю. Увесь навчальний процес супроводжувався партійними та дитячими і молодіжними комуністичними організаціями.
Читайте також: Вересень 1939-го у Володимирі
Рідко який навчальний кабінет міг обійтись без портретів керівників СРСР. На території однієї із шкіл було встановлено памʼятник молодому Леніну. Інакомислення переслідувалось.
Знову зʼявились російськомовні школи. Натомість зникла можливість навчатись польською та ідиш. Та, власне, й суспільного запиту на це уже не було, бо єврейська громада була знищена нацистами під час Голокосту, а поляків депортували з міста в перші роки після Другої світової війни.
Школи переживали постійні реорганізації, обʼєднання та розукрупнення, експерименти з роздільним навчанням хлопців та дівчат.
У практику випускних альбомів школярів приходить підготовка історичних нарисів про школу. Але ці історії – ідеологічно мотивовані і нагадують оди тодішньому радянському режимові. Усе найкраще там приписується комуністичній владі, а усе докомуністичне ніби й не існувало. Відбувається фальсифікація та спотворення історії школи.
Остракізму піддається увесь дорадянський період. Ігноруються церковно-парафіяльні школи, державні та приватні гімназії часів Російської імперії, нема згадок про україномовну школу імені Тараса Шевченка, підтримувану Українськими Січовими Стрільцями, принижено роль міських шкіл польського періоду і тим паче «забуто» навчальні заклади за нацистської окупації.
Історію шкіл починають виводити з 1939-1940, а то й повоєнних років.
Читайте також: Вони поховані у Биківнянському лісі
