Коли з'явилося пасічництво
-
-
>
-
>
-
>
1693
Ми так звикли, що без пасічників бджільництво не може бути, що не уявляємо, що це відносно молоде заняття. Але саме відносно. Історію пасічництва і пасічників можна починати від появи колодних вуллів і від рамкових вуликів, які у багатьох селах дотепер називають «ящиками» і «скриньками».
«Вуллі», «вуллє» – то колодні вулики, а рамкові вулики у розуміння респондентів старшого віку, то не вуллі. В одному з поліських сіл респондент старшого віку, на питання «На Вашу думку, бджоли краще живуть і мед носять в колодному такому вулику, в вульї, чи в такому рамковому?» відповів:
«От я на етий вопрос я Вам не скажу. По мені, я тих рамочних обше я їх не, не бачив, токо я був в Криму, оно годув…, ото там показував мені пасічник тиє етиє. І булше я їх. А в нас, а в нас отуто в …. ніхто, понятія в нас нема» (експедиція 2006 року).
У цього бортника дотепер немає вуллів на садибі, всі, а їх близько шестидесяти, в лісі.
Читайте також: Коли нам святкувати День пасічника
То ж коли на Волині і Поліссі виникло пасічництво і пасічники? Перше, тоді, коли з’явились колодні вулики. А коли ж вони з’явились?
Вікіпедія не дає чіткої відповіді на це питання. Автори розділів у навчальних посібниках, покликаючись на працю Миколи Арістова «Промисловість давньої Русі» (перше видання – 1866 рік), стверджують, що колодні вулики виникають у ХІV столітті.
Цю думку можна і підтвердити, і посперечатись. Вважаємо, що на ХІV століття пасіки вже дійсно були. І раніше також, адже маємо свідчення арабського мандрівника Х століття Ібн-Даста про те, що слов’яни утримують бджіл у дерев’яних глеках.
Очевидно, що ті дерев’яні глеки і були колодними вуликами. Польський хроніст ХІ століття Галл Анонім зазначав, що в південних та західних регіонах нашої держави він бачив «багато бджіл, пасік на степових землях, бортей у лісах».
Повідомлення іноземців про дерев’яні глеки і пасіки в Х–ХІ століть дають можливість зробити припущення про існування в цей час не тільки лісового, а й домашнього бджільництва, тобто справжнього пасічництва. А отже, й пасічників.
Цікаво, яким же чином виникали колодні вулики – вуллі? Як міг з’явитись перший такий вулей? Підказку для з’ясування відповіді на це питання дає нам Перший «Статут Великого князівства Литовського» (1529 рік) стверджує, що у випадку повалення бортного дерева, «вулик з бортю вирізати і вивезти».
Тобто бортник мала право саме на борть (вулик), а всі інші частини дерева належали власнику лісу.
Як наголошує «Енциклопедичний словник Брокгауза і Єфрона», траплялося, що дерево підгнивало чи його звалив вітер, не попсувавши при цьому борті. Таке дупло часто ставало здобиччю ведмедів. Щоб запобігти псуванню, борть обрубували з обох боків і витягували на дерево або переправляли ближче до житла.
Це власне і сприяло відокремленню бджолиного гнізда в спеціальний пристрій – колоду. Так з’явився перший вулик – самостійна, відсічена від дерева борть Отож, очевидно саме так і виник колись колодний вулик.
Саме з таких вуллів, утворених із справжніх бортей (у живому дереві) і виникають пасіки. Адже такі вуллі ніхто з лісу не вивозив, а за традицією ставили на полянах (просіках) в лісі. Такі просіки і були першими пасіками, але лісовими.
Домашні пасіки
Згодом виникають і домашні пасіки. Можливо, якийсь власник лісу не дозволив бортнику скористатись лісом для встановлення вуллів і той змушений був вивозити їх, як і зазначав вище цитований Литовський Статут, з лісу. Почався період одомашнення бджіл.
На садибах вулики-колоди, як і в лісі, також ставили на деревах, стовпах або на спеціальних помостах («полатях»), які споруджувалися в садку чи на господарському дворі на висоті 1–1,5 м над землею. На одному помості ставили 3–4 вулики-колоди. Зверху робили навіс у вигляді дощатого або солом’яного даху.
Читайте також: Бортники, медярі, або Хто «ходив коло бджіл», коли не було пасічників
Етнограф Олександр Сєржпутовський на початку ХХ століття писав:
«Такі вулики з полатями скрізь можна побачити на Волині».
Вони зберігаються в поліських селах дотепер. Були пасіки на спеціальних хуторах «займищах», які обгороджувалися невисоким тином. Належали вони переважно поміщикам і орендарям, зрідка – селянам-промисловикам.
Модифікація вуликів
Справжню революцію у бджільництві здійснив чернігівський бджоляр Петро Прокопович, який у 1814 році сконструював рамковий (розбірний) вулик, що отримав назву втулкового. Про техніку утримання бджіл у вуликах Петра Прокоповича збереглося мало відомостей.
Знаємо лише, що на його величезній пасіці, яка в окремі роки нараховувала до 500 вуликів, існувала система праці, яка дозволяла рідко зазирати у вулики, отримувати якісний мед, зберігати та примножувати бджолосім’ї.
Відкриття Петра Прокоповича дало поштовх і активізувало пошук більш оптимального типу рамкового вулика. За короткий час виникли нові модифікації вуликів.
Розрізняючись формою, розмірами, конструктивними особливостями, кількістю рамок тощо, усі вони на початковому етапі становлення раціонального бджільництва, побутували в Україні, головним чином у якості пробних примірників.
У 1845 році рамковий вулик створив польський бджоляр – аматор із Сілезії Ян Дзержон. Його вулик був розрахований на дві сім’ї. Однак вулики Дзержона були надто складними для виготовлення, так як потребували дуже точного дотримання розмірів.
Рамку, яка легко виймалася та вставлялася у вулик і не приклеювалася до іншої, вперше зробив американець Лоренц Лангстрот у 1856 році. Його вулик був розрахований на 10 рамок.
Наприкінці ХІХ століття в Україні з’явився вулик Дадана і за короткий час став найпопулярнішим серед пасічників. Він швидко витіснив як безрамкові, так і більшість рамкових вуликів інших конструкцій.
Такому стрімкому поширенню вулика сприяли численні публікації про нього, його простота та зручність у роботі.
Конкуренції з вуликом Дадана не витримали ані багатокорпусний вулик Рута, ані лежак Лайанса, вулики Левицького, Ващенка тощо. І вже понад 100 років українські пасічники утримують бджіл у вуликах Дадана. Важливою перевагою цього вулика є те, що бджоли в ньому спокійно зимують на вулиці.
Розвиткові раціонального бджільництва в Україні сприяло і те, що в 1857 році І. Меринг запропонував спосіб виготовлення штучної вощини, а Ф. Грушко у 1865 році сконструював медогонку для викачування меду із рамок.
На українських пасіках рамкові вулики почали використовуватися з 1850-х років, але в дуже незначних кількостях. Так, у різних повітах Волині у 1870-х роках була така кількість пасік, що мали рамкові вулики:
- Старокостянтинівський повіт – 0,
- Рівненський повіт – 0,
- Дубнівський повіт – 0,
- Луцький повіт – 0,
- Ковельський повіт – 0,
- Овруцький повіт – 3,
- Кременецький повіт – 4,
- Володимир-Волинський повіт – 5,
- Заславський повіт – 5,
- Житомирський повіт – 5,
- Острозький повіт – 6.
Пасічництво Полісся
Рамкові вулики важко торували собі дорогу на пасіках, особливо на українському Поліссі.
Пасічники, серед яких на долю селян припадало понад 90%, були настільки прив’язані до традиційного колодного бджільництва, що з недовірою і настороженістю ставилися до новини, яка майже вщент руйнувала освячені досвідом уявлення про бджільництво.
Поширення рамкового вулика гальмувала і відсутність його популяризації серед населення. Селяни-пасічники не мали теоретичних знань і практичних навичок для ведення раціонального бджільництва.
Рамкові вулики були малодоступні селянам через їхню ціну, яка в 6–7 разів перевищувала вартість простої колоди. Тому розповсюдження рамкових вуликів у другій половині ХІХ століття відбувалося дуже повільно і їх питома вага залишалася незначною.
Наприклад, у Волинській губернії у 1870-х роках рамкові вулики складали 1,81%, а в 1900 році – 5,69%.
На початку ХХ століття поширення рамкового вулика відбувалося швидшими темпами. Так, у Волинській губернії у 1913 році питома вага рамкових вуликів становила вже 23,49%.
Рамкові вулики найчастіше використовували молоді пасічники-аматори, для яких бджільництво було улюбленим заняттям, своєрідним відпочинком. Пасіки у них були невеликими, проте бджільництво велося раціональне, із застосуванням покращених вуликів і пасічницького інвентарю.
Наприклад, аматорська пасіка П. Голубовича із села Милуші Луцького району на початку ХХ століття складалася із 4 рамкових вуликів. Пасіка М. Островського із Кременця нараховувала 11 вуликів системи Дадана.
На аматорській пасіці селянина Н. Ковальчука із села Микитичі Володимирського району також було 10 рамкових вуликів.
Популяризація
Дослідники відзначали, що основною причиною повільного впровадження рамкових вуликів є відсутність знань. Пасічники в більшості випадків вели своє пасічницьке господарство примітивно, без серйозних знань.
Піднесення пасічницького господарства, на думку дослідників, можливе лише на основі інтенсифікації бджільницького промислу шляхом проведення заходів просвітницького та практичного характеру.
«Дайте нам знання і наша Волинь, як і в старі добрі часи, наводнить Західну Європу своїм медом і воском», – відзначав член Товариства дослідників Волині К. Бордичевський.
Тому, на початку ХХ століття (з 1910 р.) роботу по популяризації рамкового вулика і по поширенню серед пасічників практичних знань по веденню раціонального бджільництва, зайнялися земства. Вони розсилали літературу, читали лекції на теми використання і догляду за бджолами у рамкових вуликах, влаштовували показові пасіки.
Лише впродовж 1910–1912 років на Волині створили одну навчальну, одну показову і п’ять контрольних пасік, бджолярську майстерню при Волинській школі садових робітників.
Також розпочали викладання основ бджільництва для слухачів цієї школи (2 години на тиждень), відкрили племінний розплідник маток у Житомирі, провели курси і читання по бджільництву, при Земській губернській управі створили пересувний бджільницький музей.
У 1912 році навчальну пасіку створили при Радомишльській церковно-приходській двохкласній школі Ковельського повіту. Вона мала 2 вулики системи Лангстрота, 3 вулики системи Левицького (спрощені, під назвою «селянські вулики») і 2 вулики типу колод, які побутували у селян даної місцевості.
Викладання курсу бджільництва в цій школі ввели у 1911 році. Вів його місцевий священик. Уроки бджільництва відвідувало 20 учнів.
Сьогодні складно уявити, що пасічництво так важко торувало собі дорогу. Сьогодні Волинь – одна з лідерів у виробництві меду. Долаючи різноманітні труднощі, пасічники вчаться, пасіки розвиваються. Але, досягнувши успіху сьогодні прагнуть вивчати й історичний досвід.
Читайте також: На колодку ходила...
Експедиційні фото Алли Дмитренко
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
