Візантійська Лілія, невтішна Теодора та інші наречені османських султанів

Одруження 1534 року султана Сулеймана із матір’ю його дітей – українкою Роксоланою (Hürrem) стало справжнім шоком для османів. Адже до того їхні правителі цілком природно себе почували парубками у велелюдних гаремах. Утім, так було не завжди. Перші османські султани все ж укладали офіційні шлюби. Докладніше про це розповідає авторка книжок «Жіночий султанат: влада та кохання» і «Роксолана. Життєпис», Олександра Шутко.

Візантійська Лілія

Будь-якому мусульманському правителю Коран дозволяє мати чотири дружини та безліч наложниць. Не виключенням стали ранні османські султани, які попервах володіли невеликими територіями в Анатолії – бейліками, тому ще їх називали беями. 

Аби розширити свої володіння, вони вдавалися до завоювань сусідніх земель християнських та тюркських правителів, а також укладали вигідні політичні шлюби із їхніми доньками.

Першим султаном, який мав декілька дружин-християнок, став нащадок засновника Османської імперії – Османа І (1258–1324), Орхан (1281–1362). Найвідомішою з них була донька візантійського володаря Белокоми (регіон Віфінія) Михайла – Холофіра. 

Читайте також: Імператриця турків, королівська величність або титули Роксолани

Султан Орхан. Паоло Веронезе, XVI століття

Вона 1289 року стала першою дружиною Орхана та матір’ю синів Мурада й Сулеймана. Польська дослідниця Ілона Чаманська, зазначає, що Холофіра навернулася в іслам, адже узяла мусульманське ім’я Нілюфер. 

Однак турецький дослідник Неджрет Сакаоглу спростовує цю версію. На його думку, те, що Холофіра після шлюбу мешкала тривалий час в Ізніку (Нікеї), який вважався священним центром християнства, а не в підкореній її чоловіком Бурсі, є свідченням її вірності своїй релігії. 

Та й ім’я Нілюфер, тобто Лілія, на його думку, не є мусульманським. Коли померла, та де була похована Холофіра, не відомо. Проте у мавзолеї султана Орхана, що розмістився у християнській церкві ХІ століття Святого Іллі, знаходиться її символічний надгробок. 

За життя Холофіра (Нілюфер) була щедрою благодійницею. Про що свідчить збудований за її кошти міст через джерело, яке отримало назву Нілюфер-сую. В Ізніку вона також побудувала їдальню для бідних – імарет, який є найстаршою будівлею доби османів.

Читайте також: Любовні пристрасті османських султанів

Імарет Нілюфер-хатун в Ізніку

Невтішна Теодора

Через 11 років після одруження з Холофірою, тобто 1300-го, султан Орхан узяв собі до гарему Аспорчу, яка була донькою Андроніка ІІІ Палеолога. Втретє султан Орхан одружився 1346 року з донькою візантійського імператора Йоанна VI Кантакузена та імператриці Ірини, Теодорою, коли йому виповнилося 65 років. 

Цей політичний союз тримався довго, адже відомо, що султан Орхан допомагав військом не лише своєму вінценосному тестю, а і його нащадкам. Від цього шлюбу народився син Халіль, який у 10-річному віці під час риболовлі потрапив у полон до грецьких корсарів. 

Щоб повернути його, султан Орхан звернувся за допомогою до свого тестя Йоанна VI Кантакузена. Той вніс за онука величезний викуп та визволив його з полону. Після раптової смерті Орхана 1362 року, коли на трон зійшов син Холофіри, Мурад І (1326–1389), Халіля скарали на горло за наказом нового султана. 

Його невтішна мати Теодора, не змінюючи християнську віру на іслам, отримала дозвіл повернутися на Батьківщину, до Константинополя.

Окрім вінценосних християнок, у гаремі султана Орхана була дружина-мусульманка Ефтандісе-хатун, чиє ім’я є покручем турецького слова «Ефендізаде», що в перекладі означає «нащадок ефенді», тобто високоповажного чоловіка. 

Це вказує на її походження з аристократичного тюркського роду.

Читайте також: Найбагатша жінка Османської імперії: як жила єдина донька Роксолани

Доля Олівери Деспіни

Традицію султана Орхана укладати політичні шлюби успадкував і його син Мурад І, в якого було щонайменше три дружини-християнки знатного роду та дві – мусульманки. 

Одна з них – Тамара чи просто Мара була донькою болгарського царя Івана Олександра (Шишмана) від першого шлюбу з донькою господаря Валахії Басараба I – Теодорою І. До шлюбу з Мурадом І Тамара була одружена з болгарським вельможею – деспотом Костянтином. 

Але у 30 років овдовіла.  Саме тоді до неї посватався 45-річний султан Мурад І, який у такий спосіб вирішив отримати у вигляді болгар союзників у боротьбі з сербами, які намагалися утворити з християнських держав антиосманський союз.  У шлюбі з Мурадом І принцеса Тамара зберегла свою християнську віру. 

Найвідомішою дружиною-християнкою ранніх султанів була донька сербського князя Лазаря – Олівера Деспіна, яку турки за традицією назвали Марою. У 1390 році її пошлюбив султан Баязид І Блискавичний (1354–1403).

Щоправда, вона відмовилася навернутися в іслам, тому мешкала окремо від його гарему в особистому маєтку, куди часто навідувався її чоловік. У народі переповідали, що Мара споювала його вином, забороненим для вживання мусульманам.

Великої популярності цей шлюб набув через те, що після того, як звитяжний Тамерлан розбив військо Баязида І Блискавичного на полі Чубук коло Анкари, у його заручниках опинився не лише султан, а і його гарем, зокрема й улюблена дружина Мара. 

З нею на очах у заточеного у клітку чоловіка знущався Тамерлан з синами. Це була найганебніша сторінка в історії Османської імперії, яка ще довго не могла оговтатися після такого розгрому…

Покровителька православних – Марія Бранкович

Подейкують, що цю трагічну історію османські султани передавали із покоління в покоління, аби пояснити свій статус «вічних парубків». Хоча на українку Роксолану, яка, бувши наложницею, домоглася шлюбу з султаном Сулейманом Пишним, вона не справила великого враження. 

Роксолана прекрасно розуміла, що в її часи в османів уже не було таких могутніх ворогів, як Тамерлан, а сам інститут султанських наложниць виявився блюзнірським порушенням мусульманського закону.  

Оскільки рабинями могли визнаватися лише ті жінки, які опинилися в мусульманському полоні в ході джихаду – війни за віру. Але таких було небагато. 

У ХVI столітті переважна більшість жінок надходила до султанського гарему зовсім іншими шляхами – з полону кримських татар, які чинили спустошливі набіги на землі Королівства Польського, та османських корсарів, які грабували європейські кораблі. 

Та й після Баязида І Блискавичного траплялися випадки одруження султанів. Так, його онук Мурад ІІ (1404–1451) одружився з донькою правителя Сербії Георгія Бранковича – Марією. 

Цей шлюб уклали 1435 року на прохання сербської сторони, яка після програних війн з османами підписала мирний договір зі султаном і зобов’язувалася щороку йому виплачувати 50 тисяч флоринів (майже $7 млн).

Читайте також: Любовні листи Роксолани

Зображення Марії Бранкович, 1429 рік

Сербська наречена Марія відбула до Мурада ІІ на початку вересня 1436 року з величезним приданим, яке їй підготував батько. Відповідно до реляції Яна Стойковича з Рагузи, посох нареченої складав 400 тисяч дукатів ($56 млн).

Також вона отримала низку дорогоцінних прикрас та коштовних речей на утримання свого двору у розмірі 200 тисяч дукатів. Все це відмовився прийняти султан Мурад ІІ, тому придане залишилося у розпорядженні Марії, яка використала його на утримання власного маєтку.

Слід зазначити, що спершу сербська наречена не зацікавила Мурада ІІ, який відправив її з Едірне (Андріанополя), де був його двір, до Бурси. Але згодом його стосунки з нею покращилися. 

Відомо також, що вона потоваришувала з матір’ю наступного султана Мехмеда ІІ Завойовника, який захопив Константинополь, Хюмою-хатун. Після її смерті бездітна Марія опікувалася її сином, який у своїх листах навіть називав її матір’ю. 

Але згодом після смерті свого чоловіка, султана Мурада І, вона перебралася на Батьківщину, до Сербії. Хоча не змогла там довго затримуватися через родинний конфлікт, який виник у ході змагання родичів за трон. 

Аби забезпечити своїй мачусі спокійну старість, Мехмед ІІ Завойовник виділив їй маєтки у Македонії, де вона і померла 16 вересня 1487 року.

Читайте також: Правда та вигадки «Величного століття»: як насправді виглядала Роксолана

Лист Мехмеда ІІ Завойовника мачусі Марії Бранкович

Але перед тим, маючи вплив на свого пасинка, який підкорив Константинополь, Марія продовжувала опікуватися православними храмами. Вона також підтримувала константинопольського патріарха, який опинився у скрутному становищі. 

Окрім цього, Марія дуже багато зробила для афонських монастирів. Відомо, що саме за її сприяння з Константинополя вивели реліквії «Дари Волхвів» та передали храму Святого Павла на Афоні. Весь свій спадок вона заповіла афонським монастирям. 

Читайте також: Спадок Роксолани

Нерівні шлюби з наложницями

Це був останній випадок одруження османського султана з християнкою знатного роду. Адже з часом Османська імперія поглинула землі сусідніх держав, тому відпала необхідність укладати з їхніми правителя політичні союзи.

Українка Роксолана, бувши наложницею, спершу під приводом мати вправо робити благі справи для османів виманила в султана Сулеймана Пишного (1494–1566) звільнення з рабства, а потім як благочестива мусульманка, яка не могла мати позашлюбні стосунки із чоловіком, отримала від нього ще й шлюб.

На такий крок – пошлюбити жінку-простолюдинку османський султан наважився уперше, що викликало критику з боку підданих. 

Утім, наступниці Роксолани – наложниці Нурбану, Сафіє та навіть Кьосем уже спокійно ставали офіційними дружинами султанів Селіма ІІ (1524–1574), Мурада ІІІ (1546–1595) та Ахмеда І (1590–1617).

Читайте також: «Жіночий султанат» в Османській імперії: від Роксолани до Хатідже Турхан