Шрам на обличчі Володимира

12 Вересня 2023, 17:45
Пам'ятник на честь радянських воїнів КОЛОНКА 4875
Пам'ятник на честь радянських воїнів

Близько 60 років на обличчі міста Володимира є шрам. Найчастіше його називають «шпиль». А також «пам'ятник», «могила», «вєчний агонь». Під пам'ятником – нібито поховання радянських воїнів, що загинули у часи Другої світової війни. 

Ось так, просто на центральній площі міста, за кілька кроків від міської ради, ринку та місця, де встановлюють новорічну ялинку.

Не заглиблений у хитрощі пропаганди та історичні дослідження обиватель сприймає це так: пам'ятник у центрі міста – найголовніший, у центрі міста - пам'ятник радянській армії, а, отже, радянські солдати – найголовніші люди в історії міста.

На пам’ятнику є шість імен:

1. Мілашенков Сергій Васильович;

2. Солоп Іван Панасович;

3. Алексеевський Олексій Васильович;

4. Арсентій Візира;

5. Григорій Дементьев;

6. Грисюк Антон Степанович.

Читайте також: Антон – убивця фінів

Не факт, що вони справді поховані під тим пам’ятником, адже наразі не віднайдено беззаперечних доказів цього поховання – ані офіційних документів, ані спогадів, ані фотографій.

Мілашенков, Алєксєєвський, Солоп та Дємєнт’єв народилися на території сучасної РФ. Антон Грисюк – у селі Забір’я неподалік Києва, а Арсентій Візир – у селі Войтове біля Переяслава.

Читайте також: Братська могила у Володимирі

За що воювали ці військовослужбовці Червоної армії? На пам’ятнику є відповідь – «за соціалістичну Батьківщину». Під цим словосполученням мається на увазі СРСР. Не за абстрактні «свободу» чи «свою землю», а саме за СРСР.

Дивно вважати, що вояк Червоної армії воював за Україну. Це як вважати, що нині, просто зараз, етнічний бурят у лавах теперішньої російської армії воює за вільну Бурятію. Ні, він воює за Росію, максимум – за Бурятію у складі Росії.

Бойові товариші отих шістьох під час першої окупації Володимира Червоною армією у 1939-1941 рр. репресували десятки, а то й сотні містян. Могили репресованих – у Биківні та Катині. Червоноармійці взимку 1939-1940 рр. депортували майже усіх володимирських німців, а після 1944 – більшість місцевих поляків. На руках – кров борців за незалежну Україну. 

Читайте також: Вони поховані у Биківнянському лісі

Використовувати полеглих солдат будь-якої армії задля пропаганди – неправильно. А військове поховання на центральній площі міста – це пропаганда. Пропаганда потужності радянської/російської зброї. 

Проти цієї зброї Україна зараз воює. І мати у себе, у відносно тихому запіллі, ось такого радянського пам’ятника – це удар у спину самим собі. Це є програш.

Оптимальний вихід:

1. Зняти пам’ятник з обліку;

2. Демонтувати шпиль (здається, його технічний стан – не найкращий);

3. Провести ексгумацію;

4. Якщо будуть виявлені та ідентифіковані рештки:

  • уродженців України з належними почестями перепоховати у їх рідних селах (там, де поховані їх рідні, батьки, можливо, дружини чи діти; де, напевно, проживають їх нащадки; де до їх могили прийдуть, покладуть квітку та посумують за їх долею);
  • рештки вихідців з РФ спробувати передати на батьківщину; якщо росіяни відмовляться – то поховати на Лодомирському кладовищі в одній із 6 існуючих братських могил радянських солдат;

5. Впорядкувати територію – дерева, кущі, клумби.

Багато радянських шрамів уже заліковували – вулиці набули нормальних назв (за деяким винятком), радянський танк більше не лякає приїжджих, пам’ятник енкаведистам більше не насміхається над траурними процесіями загиблих за Україну.

Здається, настав час вилікувати шрам та прибрати могилу з центру міста. Володимир може бути гарнішими.

Читайте також: Трагедія на вулиці Ясній

Коментар
24/07/2024 Середа
24.07.2024
23.07.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром