«Ой уже недалечко…»: великодній хліб по-волинськи

Сьогодні основний обрядовий хліб Великодня – паска. А чи знаєте ви, що ця назва – юдейського походження. А давній хліб, який пекли українці навесні, на честь весняного сонця та вшанування предків, називалися баби, бабки. Дотепер ці хліби випікають разом з пасками до свята.

Напередодні Великодня етнологам найчастіше ставлять питання про те, коли потрібно пекти паски. Тож послуговуючись польовими матеріалами, зібраними на Волині, спробуємо з’ясувати це важливе питання – «коли правильно?».

У більшості сіл паски починали пекти з четверга, але часто наголошували, що в п’ятницю вже не можна. Однак, у багатьох волинських селах паски розчиняли саме в п’ятницю, але… щоб обов’язково встигнути до винесення плащаниці. 

У с. Гуща вважають, що у Страсну п’ятницю можна робити тільки дві справи: пекти паски та садити капусту. При цьому пекти великодній хліб потрібно вдосвіта. У с. Заріччя великодні хліби також випікали у п’ятницю. У с. Черче в п’ятницю пекли тільки чорну паску, але тільки до виносу плащаниці.  У с. Щитинь паску пекли двічі: у п’ятницю – житню, а в суботу – пшеничну.

А от у с. Столинські Смоляри вважали, що паски можна пекти лише в четвер або суботу, але не в п’ятницю: «А паски … пекти мона тіко в четвер, в п’ятницю не можна. В суботу крайнє можна... В четвер ми печем.., а в п’ятницю нє, бо в п’ятницю розпинали Хреста».

У с. Межисить в четвер пекли пампушки, у п’ятницю – житню паску, а в суботу – білу: «Ой, колись стариї люди то … ше в четвер, правда, пекли, там пампушки тиї, як ми кажемо, і проскурки. То зновка печуть житню паску в п’єтницю, а вже тую білую, то вже печуть в суботу».

У с. Стобихва чорну, житню паску пекли в четвер, а білу, скоромну, – у суботу.

Читайте також:  Відомі підгайцівські господині поділилися рецептами своїх пасок

А скільки пасок випікали волиняни?

Колись пекли одну велику паску. Пізніше кількість пасок визначалася статками і розмірами родини: 

«Скілько виходило. Пекли по п’єть і шість, як у кого яка сім’є. І як сім’є чималенька, то й пекли більше, а як сім’є менша, то й чотири» (с. Грудки); 

«Вот як сім’я, як вона допустім з шісти душ і шість пасок печем» (с. Столинські Смоляри). 

У с. Вільхівка паску пекли кожному членові родини, бо «кажна людина мала … паску мати».

Мешканка с. Острів’я, 1922 р. н., пригадувала, що в їхній сім’ї пекли 4 паски. Чому саме стільки?..

А які ж розміри традиційних великодніх пасок?

Давніше, коли пекли одну велику паску, волинські паски (як і в інших регіонах України) були дуже великих розмірів: «Не така, як теперішня  паска. Паска то була велика».

Тому частими були випадки, коли, як і при випіканні короваю, вибивали челюсті печі, щоб дістати готовий великодній хліб: «Такі великі паски пекли круглі, шо навіть розбирали челюстя. То мусила бути  кругла паска» (запис Ю. Пуківського).

Але навіть тоді, коли стали випікати багато великодніх хлібів, основну паску, призначену для освячення в церкві, робили великою. 

Читайте також: Великодні традиції минулого: що освячували наші предки на Рівненщині

А ви знаєте, що колись паски були житніми?

Зважаючи на те, що Волинь край житній, але аж ніяк не пшеничний, то колись, коли жили зі свого господарства, пекли чорну (житню) паску. Коли вже трохи розжилися і мали кошти, то купували трохи пшеничної муки і пекли білу паску для освячення: 

«… доки не було білої муки, то житню пекли. Просто з жита»; 

«Було таке, хто … заможніший.., то пече чорнішу і білішу паску, щоб посвятити. То там мніго не пече, бо не було за шо мукі взєти».

Давніші паски практично не прикрашали. Зверху їх змащували жовтком, щоб хлібини виходили жовті. Господині старшого віку проти надмірного оздоблення пасок: «А то … помажуть, тим пудрою... Її не треба мазати. Нащо? То ж то паска» (с. Стобихва).

 Які паски випікали волиняни?

У селі Усичі пекли три види пасок – першу «господню» чисту на черені, обкладали маківками, попіл з-під неї сипали на капусту, щоб гусениці не було. Другу звали «мазурка», її вбирали квітками з тіста. Третю – «бабку» розчиняли і пекли в каструлях, згодом стали  додавати родзинки.

Колись, єдиною добавкою до пасок у волинських селах була «чорнушка» – чорний кмин, який додавав тісту неймовірного аромату.

Мазурки пекли і у с. Вільхівка: «... вони були виробляни зверха. Тісто солодше було, як на паску». 

Готували й сирні бабки: «… пекли, бабку... Бабка, так, сирна бабка. Манка і яйця. Трошечки крохмалу, шоб вона харашо трималась. Дуже вкусна» (с. Стобихва).

Читайте також: «Христос Воскрес!» у Польщі: як українці освячували паски за кордоном

Як готували паски волиняни?

Паску розчиняли на підквасці із картоплі: «Замість дрождів варили бульбу і на тій юшці робили підкваску, розчинєли паску. Бульбу мнєли і цідили на сито» (с. Грудки). 

У с. Черче закваску для обрядового хліба варили з хмелю, тісто місили, додаючи молоко або сироватку. 

Паску часто місили не у діжці, а у хлібних ночвах (ночовках, нецьках): «Ночви були такі дерев’яні… і в тих ночвах пекли. Паску, булки в них пекли. Хліб нє. Хліб в діжці має бути» (с. Замличі).

Замішуючи тісто, промовляли різні молитви, щоб великодній хліб вдався. Зверху на тісто клали вербову гілку, щоб паска гарно підросла: «Паску місять то тоже вербову гілочку кладуть наверха»  (с. Грудки).

Коли паска підійшла, її тричі хрестили просили в Божої Матері благословення, читали «Отче наш», іноді навіть казали «Христос Воскрес».

Коли тісто рухалося, стежили, щоб ніхто не зайшов до хати.

Сформувавши паски, господині робили в них виямку, витискали хрестики або робили їх з прісного тіста і змащували яйцем. 

У с. Щитинь паску прикрашали серпом, який робили ложкою, та зірочками, які наносили маківкою. У с. Гута-Боровенська невеликі отвори робили пляшкою або ж ставили солому для форми.

Зазвичай паску пекли не у формах, а на черені або на дубовому листі. У с. Комарове паску в піч ставили в обичайках. А в гончарних осередках Волині робили спеціальні форми-пасківники. 

Читайте також: Мешканки Зарічненщини хизуються своїми пасками

А ви знаєте, що паска боїться шуму і чужих очей? 

Саме так. Тому дуже ретельно дотримувались усіх предковічних звичаїв.

Особливо дивилися за тим, щоб ніхто не увійшов і не вийшов при вигрібанні жару з печі, що віщувало бідність родині. 

Перед тим, як садити паску в піч, її нагнітали торішньою свяченою вербою: «А як Паску печемо то кидаємо вербу, вже вигорнемо жир, а паску вже треба садити туди, то вербу поламаємо свячену, вкинемо в піч, щоб той запах верби свяченої пішов, ото таке було і так робимо» (с. Ворокомле).

Посадивши паску в піч, заборонялося шуміти і ходити, не можна було стукати дверима, голосно розмовляти тощо. Вважалося, що при такій поведінці паска не зійде, або дасть тріщини, позаяк вона не любить шуму.

«За це строго казали, щоб діти не ходили і старі, щоб міцно дверима не тирхали, бо паска буде не така, як треба» (с. Грудки).

Вірили, що коли паска в печі, то стороння людина може її наврочити і святковий хліб не вдасться: «Як паска печеться, як паска рухається, то не мона, щоб стороннє око дивилося, бо може не вдатися» (с. Смолява). 

Коли паска була в печі не дозволялося сідати – не виросте: «Сидіти не давали. Тілько шоб стояти, шоб наросла паска. Бо сидіти, то вона може сісти» (с. П’ятикори).

У с. Комарове, навпаки, господиня зачиняла двері, а сама сідала біля печі, щоб паска рухалась вгору, а не на бік.

Попіл з печі, в якій пекли паску, зберігали. 

Того дня, коли випікали паску, господиня не повинна була їсти, доки не спече.

У ряд сіл вірять, якщо паска трісне або верх западе, чи вона виявиться порожньою всередині – це віщує негаразди і навіть смерть когось із родини.

Якщо паска вийде високою та смачною – родина проживе рік щасливо.

В окремих селах, допоки паска пеклася в печі, жінки ішли на город і садили розсаду – «щоб капуста була здорова, як паска» – магія, заснована на віруванні, що подібне викликає подібне – велика кругла паска, – такою і капуста буде.

Такого розміру паски пекли не тільки на Гуцульщині, а й на Волині

У Швеції святковий хліб також випікали у ночвах, з картини Бред Андерса Цорна

Форма для паски, фонди Музеї етнографії Волині та Полісся при ВНУ імені Лесі Українки

Читайте також: Волинський Великдень